Facebook icon Instagram icon

«Ми були-були на селі»

#Події 2 Квітень, 2020 Автор:

0

Надоїв пейзаж з балкона? Виходиш в магазин вночі, щоб, не дай Боже, не попасти у чергу в супермаркеті? Чотирилапий улюбленець замордований в обіймах, а «домашній офіс» знищив межу між вільним та робочим часом? Тоді не читай, бо будеш заздрити авторці цих рядків. І поки у мережах відбувається активне обговорення умов самоізоляції людей у містах, десь, немов в іншій цивілізації, хтось живе собі у маленьких селах. Яке ж воно, буття в куточках, відрізаних від цивілізації у прямому сенсі? Роздумами та враженнями від карантинно-сільських реалій з місця подій Zhytomyr.Travel розповіла Інна Жур

Рушійна сила інформації
Невеличке село під назвою Кам’янка знаходиться десь майже на кінці світу – у 40 км від Новоград-Волинського. Коли офіційно оголосили про карантин, перевізники повідомили людей, що автобусного руху не буде. Жодного. Таким чином село опинилось відрізаним від цивілізації. Звичайно, наші люди активізувались, дружно запанікували й почали з божевільною швидкістю розгрібати у сільському магазині всі можливі товари. Магазини у сусідньому селі також пережили «набіги». Дехто навіть приїздив на мотоблоці та скуповував все, що бачив. Сільське радіо «ББС» (прим. автора – «баба бабі сказала») поширювало чутки, що впродовж карантину продукти не возитимуть. Ось вона, рушійна сила інформації.

Великий «+»
Згодом жителі села заспокоїлись і продовжили звичайне життя з урахуванням вимог карантину: зайвий раз не розгулюють селом, без потреби не відвідують магазин. Це, правду кажучи, стало великим плюсом. У магазині зникли великі скупчення людей, котрі просто «гострили язики» та «мили комусь кістки», навіть поменшало нероб, бо в основному вони збирались в магазині чи під клубом.

Трудовий десант
Вже скоро прийде Пасха, до якої люди посилено готуються, адже в селі підготовка до одного з найважливіших свят розпочинається мало не за два місяці. Поки погода дозволяє активно працювати, люди постійно прибирають присадибні ділянки, заряджаються свіжим повітрям, готують землю до засадження, збирають сміття, перебирають овочі, що зберігались у льохах. До речі, в магазині в достатній кількості є все те, що потрібно для упорядкування власної оселі та двору. А ще додому повернулися заробітчани. Спочатку вони демонстративно розгулювали селом – потрібно ж було всім показатись, але після наполегливих рекомендацій сусідів та сільського голови все-таки самоізолювались.

Полювання на мережу
У школярів розпочались позапланові канікули. Ну, тільки це секрет. Спитаєте чому? Просто вчителі скидають школярам завдання, а в селі майже відсутній доступ до мережі Інтернет. Щоправда, є завзяті педагоги, що розповсюджують домашнє завдання для кожного класу «неприродним способом»: вішають оголошення на дверях сільського магазину. Згодом ця інформація передається «сарафанним радіо», коли хтось йде по хліб. І страждають у нас лише студенти: як справжні мисливці, ходять селом, щоб знайти сакральне місце та вполювати мережу. Поки вони вилазять на горища чи дерева, аби відправити виконані завдання, школярі відкривають риболовний сезон та насолоджуються першими теплими промінчиками сонця.

Карантинний hand made
Усі офіційні структури в селі працюють у дистанційному режимі, окрім фельдшерського пункту. У ньому в наявності всі можливі та важливі препарати. І хоч сімейний лікар приїздить кілька разів на тиждень або за наявністю викликів, місцеві фельдшери готові прийти на допомогу. Масова істерія через закупівлю масок та антисептиків також позначилась на сільській місцевості, проте старші люди пригадали забутий досвід і шиють маски самостійно. Замість антисептиків миють руки господарським милом, а для виходу в «світ» використовують хендмейд-антисептики зі спирту або одягають рукавички, якими власник забезпечив свій магазин.

Народження нових традицій
Пошта, що знаходиться у сусідньому селі (а туди по київським міркам штихом кинути – 1.5 км) працює в штатному режимі, бо є стратегічно важливою для місцевих. Окрім поширення преси, видачі пенсії та оплати комунальних послуг, є ще одна важлива функція, яку виконують поштарі: заспокоюють стареньких та запевняють, що все буде добре. Лише потрібно вірити та берегтися. Деякі добрі сільські традиції відмирають через загрозу короновірусу, проте нові з’являються. Якщо раніше хороші сусіди віталися рукостисканням або обіймами,то тепер тримають дистанцію або перегукуються через паркан. Проте молодь стала більше допомагати людям похилого віку – приносять продукти та залишають у стареньких на ганку, за що бабусі й дідусі неймовірно вдячні.

Від автора Попри, всі негаразди життя в селі вирує. Карантин – це не тільки змога вберегти себе від захворювання. Це щасливий час, який можна провести з рідними, щоранку прокидатися від голосу коханої мами, відпочивати на свіжому повітрі, милуватися квітами, що розквітають в саду та дивитись на лебедів, що прилітають на став, а ще привести до ладу власні думки та просто відновити віру в життя й людей. І головне – морально підтримати тих, хто поруч, дати їм відчути турботу та любов.

Текст: Інна Жур
Фото: Олена Савосіна

0

Вас це може зацікавити