Facebook icon Instagram icon

Мури історії: Житомирський вчительський єврейський інститут

#Місця 20 Серпень, 2021 Автор:

3+

Будівля на вулиці Пушкінській, 42, в який нині міститься природничий факультет Житомирського державного університету імені Івана Франка, має давню та цікаву історію. Її зведення пов’язується із реалізацією одного з імперських освітніх проєктів – вчительського єврейського інституту

Що дозволяє не столичному місту долати ознаки провінційності? В першу чергу, культурне та інтелектуальне середовище, яке формується в ньому за певних умов та обставин. Головною серед таких умов є наявність потужного освітнього осередку, представники якого і визначають «обличчя» міста.

Будівля на вулиці Пушкінській, 42, в який нині міститься природничий факультет Житомирського державного університету ім. Івана Франка

Житомир, який географічно пов’язується із Правобережною Україною, опинився у складі Російської імперії в результаті другого поділу Речі Посполитої у 1793 році. Головним «спадком» ліквідованої держави, який отримала імперія, стала значна кількість польського та єврейського населення. Значна кількість населених пунктів, встановленої Катериною ІІ межі осілості євреїв, належали до категорії містечок («штетл» мовою їдиш). Традиційне життя єврейських громад штетлів мало свої особливості й різнилось від життя найближчих сусідів. Йшлося про власні закони й правила, обрядові та освітні практики, які будувались на традиціях, пов’язаних з юдаїзмом.

У цій релігійній системі особливе місце належало івриту, який протягом тривалого часу вважався виключно мовою книжної мудрості й не належав до розмовних, маючи радше статус мови для втаємничених. Мовою щоденного, побутового спілкування мешканців штетлів лишався їдиш. Законодавчо закріплена норма 1804 року дозволяла використання єврейської мови лише в релігійних обрядах та в побуті, а все діловодство, торговельні угоди та інші юридичні дії мали здійснюватись виключно російською.
В межах реалізації імперських стратегій акультурації та асиміляції у той час з’явилась ідея встановлення контролю над єврейською традиційною освітою. Першій «підхід» з боку влади до цієї сфери було здійснено у другій половині сорокових років ХІХ століття. В цей час приймається рішення про створення навчальних закладів, в стінах яких мала здійснюватись підготовка єврейських юнаків для роботи в єврейських школах з російською мовою викладання. Такі вчительські єврейські інститути з російською мовою викладання були відкриті лише у двох містах так званого Західного та Південно-Західного краю імперії – Житомирі та Вільно (прим. авторки – сучасна столиця Литви, місто Вільнюс).

Будинок за адерсою вул. Пушкінська, 42,  у ХІХ столітті

Заклади відкрились на базі рабинських училищ, які функціонували тут від 1847 до 1873 року, коли відбулось їх   державне реформування. Випускники новостворених інститутів мали право викладати виключно у єврейських навчальних закладах. За рівнем свого впливу, концентрації інтелектуальних сил вчительські інститути не поступалися університетам.
Житомирський єврейський вчительський інститут розпочав свою роботу у 1873 році, й на 12 років перетворився на центр тяжіння не лише для видатних представників єврейської культури й просвіти. З викладачами цього навчального закладу пов’язується розвиток літератури, а також набуття івритом статусу мови щоденного спілкування. Потужний просвітницький рух «Гаскала», головною метою якого було просвітництво, та його представники, маскілім, доклали максимум зусиль для подолання ізольованості й проникнення модернізаційних елементів у єврейське суспільство. Стосувалось це й адаптації івріту до щоденних розмовних практик.


Одним із творців нових мовних норм вважають Менделе Мохер Сфоріма (прим. авторки – справжнє ім’я Шолем-Янкев Бройде), який від 1869 року викладав у Житомирському рабинському училищі, а з 1873 до 1881 року – у вчительському інституті. У 1869 році він мешкав у Бердичеві, але після публікації драми «Ді таксе», у якій виступив із критикою бердичівських можновладців, автор був змушений переселитись до Житомира. На житомирський період творчості припадає й поява повісті «Фішке дер Крумер», яка з часом була перероблена на роман та п’єсу, яка користувалась популярністю в єврейських театрах.

Фото ліворуч – Менделе Мохер Сфорім (Шолем-Янкев Бройде). Фото праворуч – одна з книг автора.

З 1850 до 1861 року функції інспектора та викладача у рабинському училищі Житомира виконував Якоб Ейхенбаум. Поема його авторства під назвою «Чотири пори року» була однією з перших поетичних збірок «Гаскали». Також формування літературного стандарту єврейської мови пов’язувалось з особливою увагою його творців до математичних наук й занять, які стимулювали розумовий розвиток. Великої популярності набув творчий доробок Якоба Ейхенбаума під назвою «Битва» («Гакраб»), який був виданий у 1840 році у Лондоні. У книзі автор у поетичній формі виклав правила гри у шахи у вигляді битв двох армій. Твір був перекладений на російську мову, неодноразово перевидавався, оскільки був надзвичайно популярним. Проте найвизначнішим є те, що поема стала важливим етапом у розвитку поезії мовою іврит.

Фото ліворуч – одне з видань книги «Битва» («Гакраб»). Фото праворуч – Якоб Ейхенбаум.

Після смерті Якоба Ейхенбаума у 1862 році новим інспектором Житомирського рабинського училища призначили відомого математика й педагога Хаїма-Зелика Слонімського. Напередодні призначення, у 1861 році, він започаткував у Варшаві видання газети під назвою «Ха-Цфира» («Час») на івриті. Від моменту її появи головним завданням проголошувалась популяризація природничих та математичних знань, що залишалося невіддільною складовою видання, яке виходило з незначними перервами понад 40 років. Слонімський був також і автором багатьох інших видань, які пропагували наукові знання. Окрім посібника з алгебри «Мосдей хохма» («Основи мудрості»), Слонімський свого часу видав дві книги з астрономії – «Кохва де-шавит» («Комета») та «Толдот ха-шамаим» («Істория небес»). Авторству Слонімського належать й деякі прилади: у 1840 році він винайшов рахувальну машинку, про яку газета «Литовський вісник» писала: «за своїм об’ємом… зручності та дешевизні заслуговує, щоб ввести її у загальне користування». Пізніше Слонімський отримав патент за свій винахід, продовжуючи, хоч і не дуже активно, займатись винахідництвом. Сьогодні, через багато років після смерті вченого, його наукові досягнення застосовуються у різних наукових сферах, зокрема у програмуванні.

Фото ліворуч – Хаїм-Зелик Слонімський. Фото праворуч – місце у Варшаві, де він був похований.

Повертаючись до житомирського єврейського інституту, зазначимо, що за рішенням уряду, лише християни могли обіймати посади директора та викладачів інституту. Виключення стосувались посади інспектора та вчителів єврейських предметів й математики. Ця вимога стала позитивним чинником розвитку Житомира, оскільки фахівці приїздили сюди з різних регіонів імперії, і це сприяло формуванню в місті потужного інтелектуального та полікультурного осередку впродовж значного часового проміжку.
Якими були економічні та культурні наслідки функціонування вчительського єврейського інституту? Про це трохи згодом…

Текст: Вікторія Венгерська
Фото з відкритих джерел

3+

Вас це може зацікавити