Facebook icon Instagram icon

Оленка Северенчук: «Головне в житті – шукати позитив та приємності в маленьких деталях»

#Люди 1 Березень, 2017 Автор:

7+

Харизматична і креативна обожнювачка освіти насправді ніколи не мріяла стати вчителькою. Свідомий вибір привів її на шлях агентів змін, які доводять, що наше майбутнє – за школою нового формату. Для цього вона втілює в життя величезну кількість освітніх проектів.

«Я впевнена, що у Житомира шалений освітній потенціал, який лише варто трішечки підігріти. От дивися, навіть сьогодні. Сім місяців тому я проводила першу освітню зустріч від «Житомир, зроби голосніше!». На неї прийшло 13 людей. На двох попередніх було до 20-ти. Сьогодні – 37! Зала ледь усіх вмістила. І це не лише тому, що Пол Лоу – іноземний спікер, чи тому, що хтось когось привів силоміць, а тому, що почали прокидатися. У планах ооооой багацько. Це і вже традиційні щомісячні освітні зустрічі, і точкова робота зі школами, та головне –  спільний проект ГС «Освіторія» та житомирської мерії з перезавантаження освіти у місті. Мета проекту – дати старт змінам, можливість людям реалізувати свої ідеї та підготуватися до реформи освіти, що стартує у вересні 2018-го. Наразі отримуємо і опрацьовуємо анкети охочих долучитися до робочої групи»

Я впевнена, що у Житомира шалений освітній потенціал


«Ніколи не мріяла стати вчителькою. А ти знаєш в реалі таких людей? (Сміється) Я мріяла стати журналістом і акторкою. З журналістикою склалося частково, акторство лишилося мрією дитинства. На другому курсі я пішла працювати вчителем, тільки не в школу, а на курси, з дорослими. І тоді зрозуміла, що вчителювання прекрасно поєднує ті два фахи! І якщо в тебе немає акторських здібностей, то вчитель ти насправді такенький собі. От десь тоді і відчула справжній кайф та зрозуміла, що це стовідсотково моє»

«Не дуже люблю на цю тему, але хто вступає сьогодні до педагогічного? Ті, хто не вступив на щось, умовно кажучи «престижне»: пролетів з економічним – піду на фізмат, не вступив на юридичний – піду у пед на історію і право. Тому маємо те, що маємо.  Мені відверто лячно, хто викладатиме, скажімо, фізику, за 5-10 років. З гуманітарним блоком більш-менш, з технічними спеціальностями катастрофа. Але давай про якийсь позитив»

«Не існує формули, яка б описувала ідеального учителя.  Усі різні, і у тому найбільша цінність. Я проти того, щоб діти з першого по четвертий клас були з однією учителькою (вона ж така собі «мама-квочка»). Кажу «вона», тому шо вчитель-чоловік у початковій ланці – це якийсь відчайдушний вимираючий вид. Всі оці «а як же так, у дитини буде стрес!», «ой, він/вона ж так звикла до Тамари Петрівни!» і т.д. нічим не обгрунтовані, окрім страху мами чи тата за своє чадо і бажання оберігати від будь-яких гострих кутів. У житті м’яку подушечку не завжди вдасться підстелити. В Новопечерській школі ми змішуємо класи: міняємо вчителів і міксуємо дітей щороку, бо у кожного вчителя свої сильні сторони. Хтось стає для дітей найкращим, тому що у нього чи у неї високий рівень емпатії, хтось – шалений креативник і винахідник, а хтось уміє слухати і чути»

Не існує формули, яка б описувала ідеального учителя


«В дитині у першу чергу не можна пригнічувати прояви творчості. Творчість може виражатися не найприємнішим способом: через неслухняність, непосидючість, дух протиріччя. Просто з цим треба вміти працювати. У європейських та американських коледжах для учителів цьому навчають. У нас же, і це без жартів, більшість педагогів не знають, хто такий кінестет і що таке диференційоване навчання. Ми мусимо вчити дітей вагатися та ставити запитання. Нам треба відходити від того, що вчитель завжди має рацію»

«До дітей категорично не можна допускати людей з нестійкою психікою. Стресостійкість – одна з найважливіших якостей вчителя. І як би пафосно це не звучало, вчителем не може бути людина, яка не любить дітей. Це однозначно!»

Вчителем не може бути людина, яка не любить дітей. Це однозначно!

«Існує соціальний стереотип, що вчитель – це якась «маріяіванівна» з дулькою на голові в сірому твідовому костюмі без особистого життя. А от вчитель в джинсах і кедах – це шо за чудасія? Це якийсь «невчитель»? Але я дуже вірю, що такий підхід зміниться»

«Ностальгія за «радянщиною» сильно заважає змінам, я чую тут і там: «От вони зараз все старе зламають, а нового не побудують». Агентів змін, на жаль, мало. Це стосується усіх реформ, не лише освітньої»

«У освіті не відбувалося фундаментальних змін вже 60 років. За цей час люди встигли злітати в космос, винайти десятки способів миттєвого спілкування один з одним, відкрити доступ до того, що було сакральним і недоступним – знань. Штучний інтелект, об’єктивний і беземоційний, стає повноцінним членом цілих команд, за 10 років машини-автопілоти будуть не атракцією території офісу Гугл, а нормою. І будинки зводитимуть за кілька днів, роздрукувавши попереднью елементи на 3D-принтері. А діти в українських школах досі дивляться один одному в потилицю, зазубрюють відірвані від життя формули та вчать стадії розмноження інфузорії туфельки»

«Школа, де я навчалася, дала мені в першу чергу неймовірне середовище. Всі мої кращі друзі звідти, і всі абсолютно успішні в різних-різних сферах: у медицині, у ресторанному бізнесі, у маркетингу, інженерії, в управлінні. Кого з учителів вважаю найкращим? Зажди з теплом згадую мого класного керівника у середній школі, Наталію Яківну Левченко. Вона – це  втілення мудрості та доброти»

Зажди з теплом згадую мого класного керівника у середній школі, Наталію Яківну Левченко

«Яка людина успішна? Дефініція успішності у кожного своя. Хтось успішний, бо виховує вдома дітей. Головне при цьому – отримувати задоволення.  А хтось успішний, бо керує заводами. Успіх – дуже умовна категорія. Кожна людина має сама визначати свою формулу»

Успіх – дуже умовна категорія. Кожна людина має сама визначати свою формулу

«Ну так, іноді треба бути й сильною. А іноді слабкою. А ще краще бути гнучкою й адаптивною. Але я не умію, лише вчуся»

«Дуже важливо, щоб тебе хтось надихав. Класно, коли людина раптом розуміє в п’ятдесят років, що жила не так і робила не те. А от лише зараз усвідомила, що хоче стати садівником, бо її від цього пре. І решту життя саджає крокуси і підрізає трояндові кущі. Щаслива. Нікого не звинувачує. Нікому нічого не винна. Просто кайфує».

«У нас не навчають дітей бути щасливими. Ніде, на жаль. Дитині нічого не треба пояснювати, усе, що треба, вона і так відчує»

«Згадую, як мама пізно приходила з роботи, будила мене і просила показати виконане домашнє завдання. І якщо щось було не так, листок виривався, і я все переписувала спочатку. Але часом я хитрувала. Звідси, мабуть, стійкість і вміння знаходити вихід з ситуацій. Хоча, я зовсім не така по відношенню до своєї доньки»

«Всі ми живемо приблизно однаково: вранці прокидаємось і йдемо на роботу, або лишаємось вдома. У нас є якісь обов’язки, якийсь вибір: що з’їсти на сніданок, куди піти ввечері. Можна стояти весь тиждень біля плити, а потім скаржитися: «Я заради вас усе, а ви не цінуєте!» А можна замовити піцу і разом подивитись кіно. Тільки ти сам обираєш, що і як тобі робити. Але якщо ти обрав для себе стояти біля плити й готувати, то не ний всім і кожному, що ти це робиш. Оце твоє «я заради вас» нікому не потрібне»


«Чи я чогось боюся? Ну звичайно! Нічого не бояться тільки мертві. Боюся. Втрати близьких боюся, невзаємності боюся, блискавки…. Це моя найбільша фобія»

  Для мене головне в житті правило – шукати позитив та приємності в маленьких деталях. А ще – дарувати його тим, кого люблю

 

«Не знаю, яку саме місію я виконую. Поки що я живу за певними принципами. Наприклад, ловити кайф від кожної хвилини життя, бо я не знаю, коли воно закінчиться. Випити ось цю чашку чаю з імбиром і м’ятою – це вже кайф.  Для мене головне в житті правило – шукати позитив та приємності в маленьких деталях. А ще – дарувати його тим, кого люблю»

Фото: Сергій Григорчук

Текст записала: Оксана Давиденко

7+

Вас це може зацікавити