Писанка – слово, яке викликає відчуття наближення свята. Від наших пращурів писанкові візерунки доносять у сьогодення закодовані сенси буття, допомагають зрозуміти хто ми є, що цінуємо, у що віримо. Писанкарство з його символізмом візерунків та кольорів спонукало й надихало вчених, письменників вивчати та розкодовувати малюнки-послання. Відомий український історик і антрополог Хведір Вовк писав про важливість вивчення писанкарства, а письменниця Олена Пчілка за результатами подорожі Новоград-Волинським повітом видала книжку «Український народний орнамент». Величезний внесок у вивчення писанкарства зробили і житомирські дослідники

Щоб створити справжню поліську писанку, варто надихнутись неймовірно цінною колекцією Житомирського краєзнавчого музею, яка складається з 1525 експонатів. Найстарішій писанці понад 120 років – вона датована 1902 роком.

Основу цієї дивовижної музейної збірки впродовж 1902-1929 років заклали члени етнографічної секції Товариства дослідників Волині та безпосередньо вчений-етнограф Василь Григорович Кравченко – головний науковий генератор етнографічної секції Товариства. Вчений-дослідник прожив у Житомирі понад 30 років, і за цей час зробив надзвичайно вагомий внесок у становлення й розвиток українознавства. Майбутній професор етнографії став одним з найкращих дослідників волинської фольклористики. Однією з важливих сторін його діяльності були роботи, у яких автор досліджує волинські пісні, прикмети, повір’я, легенди, приказки і навіть замовляння.

Видатний український діалектолог, фольклорист не лише збирав етнографічні матеріали, а й створював методичні рекомендації для широкого загалу науковців та аматорів, яких спонукав до вивчення волинської самобутньої культури. Василь Кравченко став розробником понад 100 різноманітних програм, які використовувались вчителями, студентами для проведення науково-пошукових робіт. Саме завдяки його зусиллям та збирацькій роботі небайдужих людей у 1913 році колекція Волинського центрального музею (попередника краєзнавчого) складала вже понад 1000 писанок. Для поповнення колекції Василь Кравченко навіть розробив спеціальні програми-анкети – практичний інструментарій для збору інформації про нові надходження музейної збірки. Активна діяльність вчених-етнографів сприяла тому, що текстові повідомлення, замальовки та зразки писанок продовжували надходити до музею навіть після буремних революційних подій 1917-1920 років.

Документи з фондової збірки Житомирського обласного краєзнавчого музею

Завдяки невтомній праці, ентузіазму Василя Кравченка та його учня Никанора Дмитрука етнографічна колекція Волинського науково-дослідного музею (так тоді називався Житомирський краєзнавчий музей) постійно поповнювалася новими зразками писанок аж до 1930-х років. Проте сталінська політика, націлена на етноцид інтелігенції, розгортання репресій, бідність та голод стали причиною фізичного знищення багатьох членів Товариства дослідників Волині, а науково-дослідницька діяльність краєзнавчого та етнографічного характеру у цей час припинилась. Постраждала й цінна музейна колекція: частину експонатів не вдалося зберегти, зникли відомості про писанкарство і походження писанок Полісся.

У 1990 році після довготривалої перерви етнографічний відділ музею відновив свою роботу. Завдяки зусиллям музейників та народних майстрів колекцію почали відновлювати та розширювати, вдалося створили копії багатьох унікальних писанок, відродити старовинні поліські традиції та локальну українську культуру. Дивлячись на столітні писанки, ми бачимо розмаїття кодів-візерунків. Тут і геометричні та рослинні орнаменти на писанках, зроблених у селі Піски у 1913 році.

Писанка «Клинці» 1902 року

Надзвичайно цікавими є писанки з так званим антропоморфним орнаментом – малюнки нагадують фігуру людини і найчастіше це стилізоване зображення жіночої постаті. Є й писанки з солярними знаками – зображенням Місяця, зірок.

На поліських писанкових візерунках майже не зустрічаються релігійні або церковні мотиви, для виконання яких потрібний був особливий хист та вміння. Натомість свою писанку хотів мати кожен, тож зображали щось більш звичне й просте у виконанні.

Кожен з орнаментів мав свою особливу неформальну назву: «жолуді», «неповна ружа», «вазончик», «клинці», «баранячі роги», «огірок», «граблі», «павучок».

Кольори фарб, які використовували при розмальовці поліських писанок, також відрізняються від характерних для інших регіонів: для наших писанок найчастіше використовували червоний, чорний, жовтувато-коричневий і зовсім рідко – зелений.

Сьогодні працювати з колекцією писанок Житомирського музею прагнуть не лише українські вчені-етнографи, а й дослідники, мистецтвознавці, писанкарі з інших країн. Ми, житомиряни, також маємо можливість побачити унікальні експонати з фондової збірки на виставках, що зазвичай експонуються у залах краєзнавчого музею з нагоди Великодня.

Цінні писанки з колекції музею могли б розповісти дуже багато. І не про самі лише візерунки – наш національний код, а й про подвижництво вчених-краєзнавців, завдяки невтомній праці яких ми сьогодні можемо бачити святкові писанки, що через століття несуть світле відчуття свята.

Текст: Ольга Бабська,
наукова співробітниця відділу етнографії
Житомирського обласного краєзнавчого музею
Фото: Альона Савосіна
Фото В. Кравченка – з відкритих джерел