Facebook icon Instagram icon

Руслана Присяжнюк: «У гонитві за статусами, достатком, визнанням губимо найдорожче – себе»

#Люди 13 Листопад, 2021 Автор:

1+

Багатьом з нас знадобився досить тривалий проміжок часу, щоб професія «практичний психолог» перестала бути чимось незрозумілим чи екзотичним. Сьогодні для відновлення, пошуку власних ресурсів або вирішення непростих ситуацій ми майже не звертаємось до друзів чи подружок, щоб поплакати у плече, – прийшло розуміння необхідності роботи з фахівцями. Психологія – наука серйозна,її опанування потребує часу й зусиль. Проте без емпатії та відповідальності важко уявити собі гарного психолога. Практична психологиня Руслана Присяжнюк,котра спеціалізується на роботі з дітьми, поділилась з нами власними поглядами на професію

«Можливо це прозвучить дуже пишномовно, але у мене є особисте важливе кредо: «Нехай щасливих дітей у світі стане більше». Потім вони виростуть щасливими дорослими, які вмітимуть любити, мріяти та реалізовувати мрії, бути свідомими щодо власних кордонів та поважатимуть особисті кордони інших людей»

«Хоч змалечку мріяла допомагати людям, про професію психолога дізналась випадково. У дитинстві мріяла бути лікарем, носити білий халат. Проте, коли мені було 16, мій тато раптово помер від інфаркту, який вчасно не був діагностований лікарем. Було вселенське розчарування у цій професії, і я прийняла рішення стати вчителем біології. У Житомирському державному університеті на природничому факультеті була тоді подвійна спеціальність «біологія-практична психологія», і мій вибір пав на неї. Обрала саме цю спеціальність, оскільки з хімією у школі дружба не склалась, а поняття «психологія» здавалось цікавим і не складним. Їдучи в авто, любила спостерігати за вікнами будинків – мені було цікаво, які люди там живуть, як вони спілкуються між собою, які традиції мають. Так зацікавилась психологією»

«В емоційному плані надзвичайно важкою для мене була робота з онкохворими дітками. Коли ти виходиш з відділення, хочеться ридати на весь голос від відчуття несправедливості, болю, від страждань дітей та їх родин, від усвідомлення того, що деякі дітки малюють з тобою чи не в останнє. Досі пам’ятаю дерево мрій дівчинки Христини, яка вже стала янголом. Важко слухати, коли діти розповідають про насильство, про випадки булінгу, важко спостерігати занедбаність дітей дорослими»

«Важко слухати, коли діти розповідають про насильство, про випадки булінгу, важко спостерігати занедбаність дітей дорослими»

«Люблю дивитись у відкриті дитячі очі, слухати, як вони діляться своїми думками та смішними історіями. Приваблює дитяча безпосередність, справжність. Намагаюсь обережно розкривати їх потенціал, спостерігати за процесом творчості. Дуже цінним для мене є прогрес і зростання кожної дитини і розуміння того, що я хоч би трохи причетна до цього»

«Ой, у мене кожного дня багато сміху в кабінеті. В один день я можу бути людиною-павуком, олов’яним солдатиком, повітряною кулею, собакою, тістом для пластиліну і, навіть, колобком. З дітьми потрібно розмовляти їхньою мовою, тоді процес роботи буде ефективним. Пам’ятаю, як одна дівчинка сказала, що її дуже дратує моя заспокійлива музика в кабінеті і ми майже все заняття протанцювали під пісню «Ти бджола, я бджільник». Насміялись досхочу, і це було відправним моментом до позитивних змін»

«Відома дитяча психологиня Світлана Ройз сьогодні є для мене еталоном професії. Захоплююсь її професіоналізмом, м’якістю і силою водночас, її вмінням доносити інформацію. Зараз навчаюсь у неї, і це навчання є дуже цінним та важливим. Вважаю своїми Учителями Олену Тараріну, Вікторію Назаревич, Олену Ратинську – це українські психологині. Окремі професійні риси кожної з них стараюсь «створити» у собі»

«Сьогодні ми живемо у шаленому темпі. Життя є настільки швидким, що у гонитві за статусами, достатком, визнанням губимо найдорожче – себе. Психолог – це людина, яка допомагає навести лад на своїй внутрішній особистій території, щоб ззовні ми були максимально ефективними. Психолог – це спеціаліст, який дбайливо направляє, розуміє. Біля такої людини завжди безпечно»

«Карантин змінив наше життя, і на моїй роботі також позначився. Оскільки важливою умовою роботи є дотримання усіх карантинних вимог, я працюю у масці. На жаль, маска приховує частину обличчя і певною мірою стирає емоції, які надзвичайно важливі. Також у зв’язку з хворобою може перериватись процес консультування, а це також недобре»

«Психолог – це людина, яка допомагає навести лад на своїй внутрішній особистій території, щоб ззовні ми були максимально ефективними»

«Маю свого психотерапевта, з яким ми зустрічаємось раз на тиждень. Я така ж звичайна людина, як і інші, зі своїми внутрішніми траблами, певними складнощами у житті. Психотерапія дає можливість зрозуміти глибинні причини процесів, які часто можуть неусвідомлені, заблоковані. Така практика необхідна для того, щоб у моїй особистій практиці не відбувалось перенесення»

«Батькам варто зрозуміти, що психолог може взяти на себе лише частину відповідальності за дитину, а інша частина лишається на них. Тільки зрозумівши це, може бути гарний результат роботи з психологом. Дитина завжди «сигналить», якщо її щось турбує: вона раптово може стишитись або навпаки стати чомусь занадто активною, почати уникати певних тем, місць або людей, почати проявляти агресію або ж навпаки плаксивість, може боятися спати сама, залишатися вдома, навіть почати часто хворіти. Якщо у мами з татом налагоджений гарний емоційний зв’язок, вони завжди помічають перші симптоми проблеми в дитини»

«У дітей в молодшій школі переважають проблеми з адаптацією; якщо говорити про проблеми дітей, котрі навчаються у середній ланці, тут усі «красоти» підліткового віку (негативізм, сепарація, проблеми з самооцінкою). У старшій школі актуальні проблеми самовизначення, профорієнтації. Проте зараз більшість дітей усіх вікових груп мають і спільні проблеми: залежність від гаджетів, проблеми з психологічними кордонами»

«Мені дуже допомагає безмежна любов до дітей, інтуїція. І знання, звичайно ж, – я постійно навчаюсь, бо люблю сам процес. Перешкоджає в роботі відокремленість процесу консультування від систем, в яких перебуває дитина: сім’я, школа чи дитячий садок. Батьки можуть бути готові змінювати щось в процесі взаємодії з дитиною, а от на вихователів чи вчителів я впливати ніяк не можу»

«Найважливіше, що ми можемо дати власним дітям – це час, проведений разом»

«Найважливіше, що ми можемо дати власним дітям – це час, проведений разом: переглянутий разом і його обговорення, цікава книжка, що її прочитали перед сном, прогулянки й теплі обійми, спільне морозиво, відсвяткована перша «двійка», погляд, що підтримує, і повага до особистого простору дитини. Будьте поруч, коли потрібні – допомагайте, але не робіть замість них. Будьте щасливими, і це найперше, що потрібно було б порадити батькам, оскільки діти беруть з нас приклад. Дбайте про свій ресурс, загальний емоційний стан – ми ділимось тим, чим наповнені самі. Поважайте й приймайте інакшість дитини – вона має стати СОБОЮ, пройти свій унікальний шлях. Будьте обережними з емоціями та почуттями, любіть себе й навчайте цього власних дітей»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Альона Савосіна

1+

Вас це може зацікавити