Музика – вічне мистецтво, без якого важко уявити життя. Наша душа потребує краси, й ми прагнемо, аби музика наповнювала нас, тішила нетиповістю та унікальністю. У нас є чимало музикантів, і в Житомирі музику можна почути всюди: на Михайлівській, в парку Шодуара чи на численних заходах, що відбуваються в місті. Проте є ті, чия музика вражає небанальністю. Софія Ситнік – студентка, засновниця гурту «Імажиніст», який впевнено завойовує прихильників. Про музику, досягнення, цілі вона розповіла Zhytomyr.Travel

«Займаюсь музикою вже близько дев’яти років, але писати щось своє почала тільки у 2017 році. Перший текст для пісні написала на уроці української літератури, але тоді бачила власне майбутнє пов’язаним з IT та виключно «серйозною» професією. В моєму близькому оточенні тоді ще не було прикладів людей, котрі б реалізувалися чи нормально заробляли саме у креативній сфері»

«Після першої пісні одна людина сказала мені: «Ось, це по-справжньому твоє, і ніяка фізика чи математика з цим рівнятись не будуть». З того все й почалося»

«В мене періодично трапляється любов до якось окремого слова чи фрази…»

«Мені складно визначити, яку подію варто трактувати як створення гурту. Зробила ренеймінг в саундклауді десь у 2018-му. Тоді все звучало по-іншому, був тільки мій вокал та акустична гітара. Згодом переїхала до Києва та вже через пів року відбувся перший для мене «серйозний» виступ в клубі «Теплий Ламповий», що на Арсенальній. Це був день Святого Валентина, я тоді грала вдвох з віолончелістом, прийшло досить багато людей. Та коли ми вже завершували останню пісню, всі почали вмикати ліхтарики. Дуже зворушливий момент, який добре запам’ятала»

«В мене періодично трапляється любов до якось окремого слова чи фрази…»

«Імажинізм — це літературний напрям ХХ століття, яскравим представником якого був Сергій Єсенін, і його творчість для мене пов’язана з піснями «The Retuses». Колись слухала їх 24/7, і ще імажиністів в Україні не було»

«Писати треба тоді, коли є про що, а це «щось» турбує тебе з ніг до голови. Я писала музику для себе та відправляла друзям в Телеграмі, аж поки мене не примусили створити саундклауд та якось все систематизувати. Страшно точно не було»

«За два з половиною роки в мене суттєво змінився спосіб життя, змінилась музика та тексти. Музиканти, з якими я зараз граю, дають можливість подивитися навіть на старі пісні зовсім по-іншому. Ми разом створюємо нове звучання»

«Кароліна Музиченко, найкраща віолончелістка на планеті, – Київ. Вона навчається в «Глієра» (прим. ред. – Київський інститут музики імені Р. М. Глієра). Гітарист Паша Литовкін – авіаційний інженер і за сумісництвом та людина, яка не дає нам остаточно стати гуртом «Ранетки». Кахоністка Маша Шишкіна з тих людей, що вміють і хрестиком вишивати, й провести проводку в квартирі. Ось такі ми»

«Мені 18. Я навчаюсь на другому курсі Київського політехнічного інституту ім. Ігоря Сікорського на факультеті інформатики та обчислювальної техніки за спеціальністю інженерія програмного забезпечення. Сюди важко вступити та важко не вилетіти. Працювала з першого курсу, періодично виступала на різних заходах та активно шукала професію, де б я могла себе успішно реалізувати. У 17 мене взяли писати в інтернет-видання «The Devochki», це був суперкласний досвід та період в житті. Зараз працюю в компанії «Support.ua» за напрямами SMM, PR та маркетинг. Дуже важко поєднувати роботу на фултаймі, навчання та музику, але поки виходить»

«Єдине, чим переймаються мої батьки, – щоб я не кинула університет»

«Єдине, чим переймаються мої батьки, – щоб я не кинула університет. Вони мене у всьому підтримують. Ми бачимося не часто, але зараз наші зустрічі стали наповненими. Це круто, коли ви можете обмінюватися досвідом та навчати один одного чомусь новому. Я дуже рада, що в мене такі прогресивні батьки»

«В майбутньому бачу себе людиною, яка займається улюбленою справою»

«Для мене Житомир – це сильний емоційний досвід та місце, де я почала писати, тут я вперше спробувала зібрати свій гурт. Досить іронічно, що пісні, які записувала вдома, на балконі в навушниках, потім звучали в ефірі «Радіо Аристократів». Я закінчила музичну школу №1 ім. Лятошинського, виступала в філармонії та їздила на міжнародні конкурси в складі квартету гітаристів»

«Співати з кимось разом – це як втручання в інший особистий простір. Ніколи не виникало бажання саме разом з кимось заспівати, натомість є бажання послухати наживо та познайомитись особисто. Дуже хочу почути «Синекдоха Монток», «Обе две», «АлоэВера», «Florence and the machine» та «London Grammar»

«Зараз ми активно працюємо над записом першого EP (прим.ред – міні альбому) . Я хочу встигнути зробити реліз до нового року, але подивимось, як вийде. Він буде включати 4 пісні, готові записи планую відправити на лейбл «Masterskaya» та «Vidlik», але реліз будемо робити незалежно від будь-кого»

«21 листопада грали наживо на «Радіо Аристократи». Для нас це подія, що дуже мотивує, та поки що найбільш серйозний майданчик, на якому ми виступили»

«Не існує правильної чи неправильної постановки голосу. Є тільки так, як виходить і як відчуваєш»

«Хочу створювати якісну музику та креативну рекламу, виступити на «Atlas Weekend», працювати креативною копірайтеркою в одній з агенцій та може колись відкрити власну»

«Якось слухала лекцію «Banda agency». Вони тоді розповідали про принципи роботи агенції та головну цінність, без якої всього іншого не існувало б. І це щирість. Для мене вона важливіша за мораль та сильніша за розум. Тому ми робимо музику «Імажиніст» такою простою, неідеальною та живою»

«Банально, але треба дійсно не здаватись, постійно ставити собі нові цілі та бути готовою, що перш, ніж щось почне виходити, доведеться 1000 разів почути «ні»

«В пісні «Дважды коснитесь, чтобы что-то изменить» є рядки: «Ты только дважды коснись, как твоя цель потеряет смысл». Ідея в тому що, як тільки людина отримує те, чого довго хотіла, вона починає це знецінювати. Ось і виходять вічні перегони з собою. Банально, але треба дійсно не здаватись, постійно ставити собі нові цілі та бути готовою, що перш, ніж щось почне виходити, доведеться 1000 разів почути «ні». І це нормально!»

Текст записала Лера Наумова
Фото Ольга Йоффе