Що таке реальність? Філософське питання, і у кожного вона своя. Реальність змінюється так швидко, як змінюємось ми самі, стає кращою чи гіршою, але напряму залежить від нашого прагнення. Про те, як може змінитись реальність колишнього військового, команда Zhytomyr.Travel говорила з агентом змін та безмежно щирим молодим лідером Тимуром Абубакаровим, який опанував нову професію Lean-менеджера
«Моя спеціалізація – Lean- менеджер, але її по-різному називають, наприклад, інженер по організації виробництва чи праці. В різних компаніях по-різному, але на Заході, її називають саме Lean- менеджер, хоча в її основі лежить японська філософія. Я отримав диплом за спеціалізацією «Refa -engineer». Це така сама структура, але німецька, яку вивчав у Міжнародному інституті бізнесу в Києві за сертифікованою німецькою програмою. Навчали українці, котрі мають необхідну сертифікацію від німецької асоціації Refa. Цю програму мені порадив професор Київської школи економіки Сергій Гвоздьов, який став для мене ментором у світі бізнес-процесів. Бізнес-процеси зацікавили мене ще під час навчання в Київській школі економіки на курсі «Програми підприємницької діяльності для ветеранів і ветеранок АТО/ООС». Саме там я і познайомився з професором, разом з ним ми розробили декілька кейсів. І зараз вже працюю сам»
«Я почав вчитись одразу, як повернувся з армії … Це мені дуже допомогло. Власне, через те, що я навчався, одразу почав входити у життя»
«Мене завжди цікавили великі системи. Ок, ти розробиш маленьку систему. Але як працює величезна система? І коли я почав навчатись, опановував поняття «система», з чого вона складається, як бачити великі процеси, аналізувати та, головне, як покращувати, це стало для мене дуже цікавим. Було багато «чому». Професор, який терпів мої «чому», направив — сказав: «Тобі потрібні «тверді» знання й отримаєш відповідь». Відповіді я знайшов, але з’явилися нові «чому»
«В Київській школі економіки зі мною вчились не лише атовці, але й волонтери та учасники Революції Гідності. У кожного свій шлях: хто бізнес почав свій, хтось пішов у іншу сферу. Багато з хлопців та дівчат починали свій бізнес, у багатьох він раніше був, але всі хотіли масштабувати його, і для цього прийшли навчатись. Але ми всі зустрічаємось і спілкуємось на заходах від КШЕ або просто за чаєм. Нас об’єднує війна, і ми довіряємо один одному»
«Після навчання в МІБі я пірнув у системи. Мені були цікаві системи націй, цивілізацій. Цікаво було дізнаватись, чому система у нас саме така, чому успішна західна модель, а не східна. Коли ти отримуєш знання про системи, маєш можливість аналізувати їх… Велика штука – це місія системи. Все починається з ідеї, з роздумів певних людей, а деякі роздуми перетворюються в системи. Я так прийшов до книг Платона, Арістотеля. Ми досі будуємо системи опираючись на роздуми філософів, хоч деякі з них жили ще до нашої ери»
«Чи лідер я? Так. Я точно лідер свого життя, і зараз формую оточення. Я почав жити півтора року тому, коли прийшов з армії. Якби ми розмовляли, коли я був в армії, я б сказав: «Так, я лідер, бо є посада, яка передбачає лідерські якості». А зараз я формую оточення згідно зі своїми принципами. І можливо зараз воно невелике, тому я розумію, що мені треба свої думки описувати, нести їх і дивитись, кому це подобається. Напевно зараз я на такому етапі або в такому місці, що потрібно свої думки максимально зрозуміло ретранслювати й поєднувати певних людей. Для себе я точно розумію, що напрацьовані мною моделі працюють конкретно для мене. Зараз я їх тестую, щоб потім сказати, що вони працюють не тільки у мене, а й у тебе, якщо правильно до них віднестись і зробити правильні речі. Тобто я беру відповідальність за своє життя. Цілком»
«Чи лідер я? Так. Я точно лідер свого життя, і зараз формую оточення»
«Раніше було інше життя. Колись я був хуліганом (Сміється). Армія все змінила, а іншим я став під час війни… По-перше, я пішов в армію. Соціальні зв’язки з цивільними друзями повністю пропали під час агресії Росії. Спочатку у 18 років я пішов на строкову службу, потім перевівся на контракт, потрапив у миротворчу місію після року служби. Війна нас застала після чотирьох місяців перебування в місії й нас терміново вивели»
«На війні я був двічі. Перша ротація — як артилерист, друга — піхотинець. Під час другої ротації нашому підрозділу дали змогу поїхати в миротворчу місію, для мене вона стала другою. Перша була у Косово, «Курорт для військових» – так ми її називали. Друга, в республіці Ліберія. Це в Африці, і саме Африка показала мені іншість Світу. Я завжди думав, що ми бідна країна, а після Африки я зрозумів, що немає крайнощів, а є середні показники. І коли ми їх не помічаємо, то впадаємо в крайнощі. Після повернення, зрозумів, що в армії я себе вичерпав. Розумів, що ті знання, які я отримав на війні, у місіях, я можу використовувати у житті»
«Війна – це структурована штука: є ворог, є ти, є правила. І якщо ти ці правила не виконуєш, починається хаос. Цих чітких правил на війні всі командири мають дотримуватись і вимагати цього від свого особового складу… Коли ти потрапляєш на війну – це факт. Ти не можеш сказати: «Ні, це не я». Тебе тоді просто застрелять. Приймаєш факт, що знаходишся на війні. І не треба намагатися зрозуміти, чия сторона хороша, чия погана. Є факт – ти тут. Він в тебе стріляє, ти в нього. Якщо він вийшов з білим прапором, ти не маєш стріляти, бо це правило війни…»
«Я бачив різну війну… Артилерія не так відчуває повноту війни. От піхота повністю відчуває весь подих і запах війни. Особливо запах»
«По очах одразу все видно. Мене змінила війна: спочатку були юні очі, а коли я пішов в піхоту, змінився дуже швидко. І очі стали інші»
«Зараз я військовий пацифіст. Я знаю, що коли у тебе є мир, є шанс готуватись. Коли у мене питають, навіщо я спортом займаюсь, кажу, що готуюсь до великої війни. У мене є власна фізична форма, але я не спортсмен. Коли відчуваю, що важко, зупиняюсь. А коли розумію, що не зможу виконати завдання, які на мене можуть покласти, знову починаю готуватись»
«Який я? Думаю, що я справжній. Стараюся не ховатися… Немає сенсу робити себе таким, яким ти не можеш бути. Можливо, треба старатися бути таким, яким ти хочеш стати, але яким ти не є, точно бути не треба. Так ти ніколи щирих людей до себе не привернеш, завжди поруч з тобою будуть люди нещирі»
«Щирість – це довіра, і якщо людина тобі довіряє, можеш з нею працювати. Я щирий, і люди мене не дурять. Ну, якщо вже дурять, то я сам винний. Колись у Румунії згубив, ну, точніше у мене вкрали, гаманця. Там було все: гроші, посвідчення. Але я сказав: «Окей, значить цій людині треба більше… З людьми я стараюся бути щирим, але не треба думати, що я наївний»
«Я можу не погоджуватись з чимось, але «топити» людей, які щось роблять, не буду. Так, мені може щось не подобатись, але я готовий про це дискутувати. Ніяк не «топити! Єдине про що я не можу дискутувати це про факти»
«Ми не вміємо комуні кувати, і це наша проблема. Навіть коли робимо цікаві речі, подаємо їх для своїх. Проте свої тебе і так зрозуміють, знайдуть глибоку суть у простих речах, які ти хочеш передати. Доносити треба іншим… Ми незріле суспільство, Хтось буде дивитися збоку і думати: «І нащо воно вам треба, що зміниться?». Нам здається, що донести до людей бачення – це так просто, бо ми ж це бачимо. Але в житті це не так»
«Хочу створити платформу для етичних лідерів. Треба, щоб їх об’єднували певні цінності…»
«Я не хочу робити щось «половинчасто». Якщо робити, то комплекс робіт, який матиме певний результат. Щось може не вийти одразу — аналізуємо. Тоді це напрацьовується в систему, і я бачу тільки системні зміни. Коли вони відбуваються, змінюють всі сфери життя — освіта, наука. Тоді й ми змінюємось і переходимо на інший фазовий рівень… Моя задача – будувати систему знизу, бо я тут знаходжуся. Є люди, які мають робити це зверху. Ми ж чекаємо, що хтось побудує зверху та опустить нам вниз. Нам потрібно навчитися говорити про складне і слухати, говорити ми ще вміємо, а от слухати…»
«Коли я розумію, що чогось не знаю, шукаю ту людину, яка знає. Ми кооперуємось, ідеями сходимось. Якщо я бачу, що таких людей немає, починаю розбиратись сам»
«Мені важливі місія, ціль. Я не можу сказати людині, щоб вона кудись там йшла, бо я так сказав. Інші також мають розуміти ціль і місію. Так, іноді до цього треба підвести, дати освіту, той перелік знань, які я отримав, досвід, який я маю. Або їхати десь шукати таких людей, єднатися з ними. Оскільки мені хочеться зробити щось там, де я живу, я працюю тут, намагаюсь розвиватись тут, де я живу…»
«Можна реалізовувати проєкт просто заради проєкту. «Є класний проєкт, давайте його реалізовувати! – Давайте». Але що далі? Проєкт закінчився, хтось досяг короткострокових цілей і ми всі розбіглись. Але я люблю довгі дистанції, і якщо ми вже з тобою працюємо, то маємо рухатись разом, збагачувати одне одного. І в соціальній сфері я прибічник того, щоб людьми керувала не тимчасова нажива чи особисті потреби. Я за те, щоб в соціальних сферах люди хотіли робити»
«Піраміда Маслоу насправді перевернута. Я бачив, як вмирають люди, які втратили віру в себе. У нас у всіх є внутрішня відповідь на питання, для чого ми прийшли у світ, що ми тут робимо. Ми як соціальна структура працюємо так, що кожен з нас на будь-якому рівні розуміє свою відповідальність і свою місію. От наприклад Індія, де є касти. Якщо ти народився у цій касті, ти маєш там бути все життя. І це їхня соціальна структура. Чи на прикладі військових. Людина приходить з війни, починає себе шукати у світі і не знаходить свого місця. Інколи покінчає життя самогубством. При цьому у нього є що їсти, є абсолютно все, але він не розуміє, що тут робить, він не може знайти відповіді на прості питання, губиться. Соціальна структура має допомагати…»
«Фізіологічні потреби важливі. Коли я працюю, маю думати про проєкт, а не про те, як забезпечити фізіологічні потреби»
«Хочу створити платформу для етичних лідерів. Треба, щоб їх об’єднували певні цінності, які будуть задекларовані, разом визначити цілі цієї спільноти й почати спільно досягати! Саме такі спільноти можуть нести сенси й поширювати їх у суспільстві»
«Я ніколи не прив’язуюсь влади. Влада – це один з інструментів, але не остаточний. Є бізнес, є активісти, і треба об’єднуватись і говорити про сталий розвиток»
«Я люблю своє місто. Бо воно моє! Немає більше таких Новоградів-Волинських… Я готовий його трансформувати… Житомир я ще не відчуваю так … У себе в Новограді я знаю місця, де енергетика живе. Такі місця треба робити ширшими. Я знаю людей, у кому живе енергетика, але вони непопулярні, не приймають рішення, а могли б. І тоді б змінювалась енергетика міста…»
«Житомир для мене поки напівзаповнений, і та особлива енергетика ще не заповнила все місто»
«Не люблю туристичні міста – вони для мене мертві. Я люблю міста, створені для жителів, де відчувається дух міста. Наприклад, мені сподобалась Греція. Ти відчуваєш, що це Греція – в ній є своя ідентичність. От у нас говорять «маленька Швейцарія», «новий Париж», але не Україна. Де наша ідентичність? Як Житомир себе ідентифікує? Житомир унікальний, має свою історію, і не треба казати, що він схожий на інші міста. З цим важко працювати, але треба»
«Не люблю туристичні міста – вони для мене мертві. Я люблю міста, створені для жителів, де відчувається дух міста»
«Дуже важливо, коли поруч «твоя» людина. Тут важливо, чи налаштовані люди на позитив, чи на деструктив. З тими, хто налаштований на деструктив, важко говорити. Треба працювати з тими, хто готовий розвивати»
«У мене є один великий проєкт – мені цікаво займатись сталим розвитком. Спочатку у моєму місті, а потім у регіоні. Є багато зацікавлених груп, але я зрозумів, що потрібні послідовники. Один з проєкт – навчання молоді основам розуміння, як працюють проєкт, як залучати гроші, чому це важливо. Інший проєкт спрямований на сильних лідерів в регіоні, які зможуть брати на себе відповідальність. Ми всі різні, але всі потребуємо розвитку. Сталого розвитку!»
Текст: Вікторія Данилюк
Фото: Марта Яроцька
