Facebook icon Instagram icon

Трохи історії до Дня бібліотек…

#Події 30 Вересень, 2017 Автор:

6+

30 вересня відзначають своє професійне свято бібліотекарі, робота яких є дуже давньою. Перші бібліотеки виникли ще за античних часів, а мати власну бібліотеку було завжди престижним для правителів та заможних людей

Житомирянам є чим гордитися: в нашому місті, яке було «столицею» Волинської губернії, з давніх часів були започатковані унікальні, неймовірні за культурно-історичною цінністю книгозібрання. Цьому сприяли як монастирські та церковні, так і приватні бібліотеки, власниками яких були висококультурні та забезпечені родини.

власниками бібліотек зазвичай були висококультурні та забезпечені родини


У 1835 році в Житомирі була створена перша публічна бібліотека. Проіснувала вона недовго, і відомостей про неї в архівах небагато. Але невдовзі, у 1866 році, була заснована головна публічна бібліотека Волині, яка на сьогодні має ім’я Олега Ольжича.
Поштовхом для її створення стало не прагнення царської влади надати доступ до читання книг широким верствам населення, а мотиви політичні: вплив на підтримку і розвиток освіти на підвалинах російської народності. Так дослівно було сказано у листі-розпорядженні на ім’я волинського губернатора Черткова, написаного генерал-губернатором Південно-Західного краю Анєнковим. Збирання старовинних рідкісних книг, які накопичувались у домашніх бібліотеках, було поширеним явищем у шляхетських родинах. Великі за обсягом і значущі з наукової точки зору бібліотеки виникали в маєтках заможних людей та правителів Волині. Краєзнавці та дослідники історії Житомира наполегливо вивчають неперевершені за багатством та унікальністю фонди окремих приватних бібліотек, що належали родинам Терещенків, Шодуарів, Галлі, Тарновських, Мезенцевих, Ільїнських тощо.
Житомирянин Євген Біленький, кандидат історичних наук, багато часу та зусиль доклав для вивчення бібліотечного зібрання родини Шодуарів. За його свідченням, бібліотека містила близько 40 000 томів. Вона складалась з давніх рукописів, першодруків – інкунабул, палеотипів (прим. ред. – назва друкованих книжок), стародрукованих видань, періодики. Каталог бібліотеки містився у восьми томах, книжки були позначені високохудожнім екслібрисом (прим. ред. – книжковий знак) з геральдичним гербом. Особливе місце в бібліотеці належало колекції рукописів та листів. Нині вони зберігаються у фондах Національної Бібліотеки України імені В. Вернадського. Серед них унікальні автографи, листування історичних діячів різних епох та держав. На документах – підписи французьких, іспанських, польських королів, відомих письменників, філософів, церковних та політичних діячів.

Особливе місце в бібліотеці належало колекції рукописів та листів


Сьогодні широкому загалу мало відоме ім’я житомирського протоієрея М.Трипольського, дослідника рукописно-книжної культури, краєзнавця, фахівця з історії волинських православних братств та друкарень. Серед книг його бібліотеки в Житомирі було рукописне Євангеліє 1571 року, яке дослідники вважають списком (прим. ред. – копією) Пересопницького. Крім Євангелія, була ще Острозька Біблія 1581 року. На жаль, з часом книжки з бібліотеки Трипольського загубились, а місцеперебування унікальних книг невідомо. Де вони? Можливо, й до цього часу десь у Житомирі…
Історія особливо значних книгозібрань Житомира неможлива без згадки про Волинське-Єпархіальне давньосховище, започатковане у 1893 році архієпископом Модестом з ініціативи історика, педагога, краєзнавця Ореста Фотинського.
У свій час Волинь справила значний просвітницький вплив на Литву, Польщу, Білорусь та Московію. Виступаючи з промовою на відкритті давньосховища, Орест Фотинський підкреслив, що його започаткування з огляду на славне історичне минуле краю, диктується глибокою потребою дбання про свою історія, вшанування пам’яті волинян, які підтримували, обороняли та захищали свою землю, розвивали духовну спадщину та збирали бібліотеки. Через два неповних роки діяльності у Волинському давньосховищу уже було на обліку 537 рукописів та 183 стародруки.  Кількість надходжень швидко збільшувалась. Серед описаних були книги XV-XVII століть з бібліотеки Дерманського монастиря: «Пролог», «Євангеліє»,  «Твори святого Діонісія Ареопагіта», «Повчання Григорія Богослова»,  «Бесіди Іоана Златоуста»,  «Збірники повчань та житій». З Тригірського монастиря надійшли численні документи, привілеї, грамоти, листи різним монастирям, стародруки, зокрема «Бревіарій» (1767 року), «Псалтир» типографії Почаївського монастиря (1789 року).

У свій час Волинь справила значний просвітницький впливна сусідні країни


Особливим книжковим скарбом з кінця 1919 року, що вражав своїм різноманітним складом та обсягом, була бібліотека Волинського державного краєзнавчого (науково-дослідного) музею в Житомирі, яка стала офіційним місцем, де зберігались націоналізовані книгозібрання.  До музейного фонду надійшли родинні бібліотеки Шодуарів, Терещенків, Ганських, Ільїнських, збірки Тригірського, Любарського, Коднянського та інших монастирів. Бібліотечні книгосховища розміщувались у будинках, що належали барону І.М. Шодуару. За короткий період з різних джерел надійшла величезна кількість книг. Враховуючи обставини часу, історичні події, недостатню кількість працівників, відсутність у них необхідних бібліотекарських знань облікова документація містила лише приблизні відомості, інколи ці дані фіксують просто вагу  надходжень у пудах: наприклад відзначалося що «манускриптів, інкунабул, бібліографій, особливо цінних видань надійшло 250 пудів».
Неповний перелік фонду бібліотеки вражає: Євангелії та інші богослужебні книги, трактати історико-дидактичного змісту, літописи, хроніки, збірники промов, духовних віршів, драматичні твори, рецепти ліків, історичні збірники та листи, бібліотечні каталоги та інвентарі.

Навіть неповний перелік фонду бібліотеки вражає!

Ціла низка рукописних книг віддзеркалює ступені студіювання духовними особами обов’язкових дисциплін: трактати з філософії, теології, анатомії, фізики, космографії, поетики, риторики тощо. На переважно латиномовних рукописах теологічного або дидактичного характеру зустрічаються власницькі записи, які належали викладачам окремих дисциплін, а також є володарські записи бібліотек різних монастирів Правобережної України. Тоді ж до музею було передано  фонд католицької духовної семінарії загальною кількістю не менше ніж 150 тисяч книжок (5 тисяч пудів), серед яких були  дуже раритетні.
Описанням фонду бібліотеки нашого музею займалось багато дослідників. Серед них філолог-славіст, дослідник друкованої спадщини П.М. Попов, який у 1934 році підготував раніше не опублікований матеріал  «Рукописи і стародруки Житомирських фондів». У наш час його напрацювання були надруковані у 2007 році.
Існування такої бібліотеки сприяло освіті, розвитку культурних потреб широких верств населення, було науковою базою для краєзнавчої та виховної роботи.
Але вже на той час радянська влада проводила цілеспрямовану політику щодо концентрації колекцій книг та документів дореволюційного часу в декількох центральних бібліотеках і сховищах України з метою контролю за їх використанням.

Існування бібліотеки сприяло освіті, розвитку культурних потреб широких верств населення


У 1931-1934 роки рішенням Народного Комісаріату освіти, бібліотеку центрального Волинського музею було розпорошено по різних книгосховищах. Зайвими стали письмові історичні джерела, які належали  «буржуазній культурі».
Житомирському музею було надано припис переглянути склад своїх бібліотечних фондів і  «небезпечні» книжки передати до Всенародної бібліотеки в Києві, або до Харківської чи Одеської центральних наукових бібліотек. До кінця 1934 року найціннішу частину фондів бібліотеки  Житомирського музею було розділено і передано до різних установ України. За свідченням житомирського науковця професора Міщука С.М., бібліотека Волинського музею до 1931 року налічувала понад 1 000 000 одиниць збереження.

бібліотеки – місце, де твориться культурне сьогодення нації


Чому у всі часи так влада так багато уваги приділяла бібліотекам? Відповідь очевидна: в бібліотеках зосередженні величезні нашарування вікового культурного надбання, які тисячоліттями збирали та узагальнювали наші славетні предки. І сьогодні книга лишається джерелом мудрості і культури, якої ми так прагнемо, а бібліотеки – місцем, де твориться культурне сьогодення нації.

Сергій Собчук, Член національної спілки краєзнавців України
Анна Собчук, співавтор

Фото: з відкритих джерел
В статті використані матеріали досліджень С.М.Міщука, Є.А. Біленького, М.Кудрицького

6+

Вас це може зацікавити