Facebook icon Instagram icon

«В нашій роботі слабкості місця немає»

#Люди 5 Травень, 2017 Автор:

21+

Це вони першими зустрічають тебе на цьому світі. Це вони дивляться у схвильовані очі й сповіщають: «Тримай, це твоя дитина». Це їх справа важлива та доленосна. У Всесвітній День акушерки ми зустрілись із жінками, які присвятили цій справі своє життя

Гуріна Тамара Опанасівна, заступник головного лікаря з медсестринства Житомирського обласного перинатального центру, позаштатний спеціаліст МОЗ України та Управління охорони здоров’я Житомирської ОДА зі спеціальності  «Акушерська справа»,  починала роботу в лікарні акушеркою. І більш як 27 років поспіль тут, у перинатальному центрі, вона допомагає новонародженій малечі та їхнім матусям

«Зла людина тут працювати не зможе. Якщо ти не любиш людей, дітей, ти не зможеш співчувати та допомагати. Так, треба мати знання, треба здобувати досвід, але треба розуміти, що ти працюєш з людьми. І ставитись до них треба так, як ти хочеш, щоб ставились до тебе. Добро завжди повертається»

«Зла людина тут працювати не зможе»


«На свято Андрія у 1989 році ми прийняли мого першого хлопчика. І руки трусилися, і страшно було – відповідальність велика! Мені допомагала Галина Григорівна Наумович. Завдяки їй, її рукам, я відчула, що це так важливо: допомогти жінці! Це зараз є психологічна допомога, а тоді такого ще не було, і вона сама вмовляла, пояснювала, що треба робити. І нас, молодих, тому навчала»

«В нашій роботі слабкості місця немає – треба вміти зосередитись, бо за інших переживаєш більше, ніж за себе»

«Зараз у нас дуже гарне обладнання. Але яким би сучасним воно не було, без звичайного людського контакту не обійтися»

«Яким би сучасним не було обладнання, без звичайного людського контакту не обійтися»


«Всі по-різному себе ведуть, бувають і смішні історії. Колись такий випадок був, коли у жіночки пологи почалися, а вона, бідна, почала розповідати, скільки у неї в господарстві курей і який півень. Але ж слухаєш, бо людину  треба заспокоїти» (Посміхається)

«Жінки по-різному сприймають материнство. Хтось народжує свідомо, а для когось продовжується дитинство. І тільки з першими обіймами, з першим годуванням і першими дитячими слізками дівчата розуміють всю відповідальність, яка на них покладається»

Наумович Галина Григорівна, акушерка пологового відділення з індивідуальними та сімейними пологовими залами та операційною Житомирського обласного перинатального центру, – акушерка із 34-річним досвідом. Її професіоналізм, життєва мудрість і оптимізм допомогли  не одній жінці

«22 березня 1983 року у мене був перший робочий день. Відразу після закінчення Житомирського медичного училища прийшла сюди працювати. В перший день роботи направили у приймальне відділення, а в цей день поступило 18 жінок народжувати. Це дуже багато!»

«Професію я обрала цілком свідомо. У мене була знайома дівчина, яка працювала акушеркою. Багато про свою роботу вона не розповідала, але мені здавалося, що це надзвичайна робота, якась таємнича і недосяжна! І от я вирішила, що це моє покликання, неначе поштовх відчула»

«Коли я до медичного училища вступала, мама навіть не знала, на який факультет йду вчитись. Я сама вирішила, сама подала документи й сама поступила. А коли прийшов виклик на навчання, мама дізналась і була трохи незадоволена моїм рішенням. Тоді всю відповідальність я взяла на себе і от вже 34 роки займаюсь улюбленою справою»

«З двох наших груп в училищі, з 60-ти студентів, зараз акушеркою працюю тільки я»

 «Професію я обрала цілком свідомо»

«Перше породілля приймала ще під час практики, мені тоді років 20 було. Страшно трохи, але також допомогла наставниця, підтримала. Вантаж відповідальності? Ні, вантажу немає, а відповідальність велика! (Посміхається) За людину більше переживаєш, ніж за себе. Роботу треба робити не на «5», а на «5» з плюсом. Тим більше, що на пологах нас четверо у бригаді – лікар акушер-гінеколог, лікар-неонатолог, акушерка і молодша медична сестра»

«Досить часто двійню народжують. Якось одного місяця аж до 20 жінок народили двійню. Трійню рідше, звичайно. Головне, щоб діти та мами були здорові!»

«Вантаж відповідальності? Ні, вантажу немає, а відповідальність велика!»

«Батьки в мене звичайні прості люди, але добру мене все життя навчали. І я їм дуже вдячна. Я вже бабуся, але знаєте, батьки завжди важливі для людини. В будь-якому віці, навіть і у 50 років. Добре, коли є поруч мама. Нехай вона нічого не робить, просто буде поруч, скаже щось…»

«Скільки дітей я зустріла на цьому світі за 34 роки? І не порахуєш… Дівчата казали, щоб рисочки ставила, але на це часу немає (Посміхається)»

«Я майбутнім матусям кажу: «Дитинко, слухайся, потерпи трошки». І вони слухають»

«Часи минають, а людина у світ приходить тим самим шляхом. І так, як колись, жінка народжує у муках. І підтримка їй також потрібна, як і колись. Я майбутнім матусям кажу: «Дитинко, слухайся, потерпи трошки». І вони слухають»

«Зараз багато інформації, і молодь більш обізнана, більш свідома. Добре, коли жінка приходить народжувати з чоловіком,  хоч інколи татусі тримаються дуже по-різному. Дехто буквально каже: «Швидше б уже…» А от коли це справжня пара, для жінки величезна підтримка і допомога. Це так зворушливо! І нам набагато легше, і породіллю підтримка. Повірте, зайвого татусі не побачать: тільки свою дружину, свою новонароджену дитину»

«Добре, коли жінка приходить народжувати з чоловіком»

«Найстаршій моїй породіллі було десь 44 роки. В такому віці важче народжувати. Молодим набагато простіше. От недавно народила дівчина, якій 14 років. Але вона буде дуже гарна мама, повірте! Вона одразу подорослішала, і до дитини відповідально ставиться! Така турботлива, ніжна, як птаха. Навіть про новоспеченого татуся переймалася. Він проспав майже всю ніч, а вона каже: «Тсс, нехай поспить» Дитинку до себе пригорнула і така дивовижно гарна!»

«Моєму онукові 5 років. Зараз це найсвітліша та найкоханіша у моєму житті людина!» (Посміхається)

Найтепліші слова привітання до Всесвітнього Дня акушерки наші героїні почули від молодої мами, яка щойно народила дівчинку вагою 4 350 г: «Знаєте, від акушерки багато чого залежить. Завдяки їй у мене все нормально. Коли паніка, біль, а вона підтримує, заспокоює і робить свою роботу… Таким людям бажаєш тільки здоров’я. Нехай у них руки не болять, і все буде добре!»

Фото: Ірина Парфенюк
Текст записала: Оксана Давиденко

21+

Вас це може зацікавити