Образ лікаря-логопеда у покоління наших батьків чітко асоціюється з героєм старої комедії. Проте яким би кумедним не був той образ, проблеми, що їх у дитинстві вирішують логопеди, цілком серйозні. Багатьом з нас логопеди дали можливість вчасно позбавитися комплексів, дали упевненість у собі. Простіше сказати, вони зробили нас сильнішими у дорослому житті. Ми розповімо про легендарну жінку, лікаря-логопеда Валентину Вєдєрнікову, яка понад 50 років допомагає дітлахам

«Свого часу ми жили у столиці, і у нас була сусідка-логопед трохи старша за нас. Вона працювала у республіканській лікарні, а ми дружили сім’ями. Завдяки їй ми з подругою заздалегідь знали, куди будемо вступати, з чим потім доведеться працювати. І вступили на дефектологічний факультет Київського педагогічного інституту. Після закінчення я працювала у багатьох містах колишнього Радянського Союзу: і в Прибалтиці, і у Казахстані. Але більшу частину свого життя я працювала в Житомирі. Практикую вже близько п’ятидесяти років»

«ми заздалегідь знали, куди будемо вступати, з чим потім доведеться працювати. І вступили на дефектологічний факультет Київського педагогічного інституту»

«Свій професійний шлях розпочинала з дітками старшого віку: від першого до десятого класу. А потім мені запропонували працювати з дітьми у дитсадку з порушенням мовного розвитку. Колись були такі спеціалізовані садочки. Зараз у нас просто багато груп відкрили, що теж дуже добре – допомога потрібна, і вона має бути системною»

«Не обов’язково звук «р» є найскладнішим звуком. Треба звертати увагу на те, яке саме порушення мовлення. Зараз багато діток має так звану стерту дизартрію. Я інколи лише розпочинаю зі звука «р», щоб потім «поставити» шиплячі»

«Коли батьки приходять, розповідають, що дитина не вміє говорити «р», починаєш обстежувати малечу і бачиш, що там крім «р» ще стільки порушень, яких батьки просто не чують. Я говорю, що нормальна людина цього не почує, а я чую, навіть коли їду у тролейбусі і там хтось за спиною говорить неправильно, з порушенням. Кортить повернутися й подивитися… Щосереди запрошую батьків дітей, з якими працюю, аби ті побачили, чого вдалося досягнути»

«Для того, щоб «розговорити» мовчуна потрібно підключати й психолога. До кожної дитини можна знайти підхід через те, що її цікавить. На чомусь малечу можна «зловити» і, відштовхуючись від того розмовляти з дитиною, дивувати, цікавити. До всіх діток потрібно завжди шукати індивідуальний підхід. Коли дитина приходить до спеціаліста, їй потрібний час для адаптації»

«Затримка мовлення у дітей може бути пов’язана з цілим комплексом порушень. Зараз частина діток після неблагополучних пологів, починають пізно говорити. Підключаються ще й поведінкові проблеми. Коли я тільки починала працювати, дітки були більш мовно «чисті», а зараз може підключатися затримка психічного розвитку, пізній розвиток мовлення. Починаєш говорити з мамою, збирати анамнез, дізнаватися, що там було в самих пологах, і знаходиш багато причин. Мами не завжди про це можуть говорити, але я й не наполягаю, бо все сама бачу. Коли приходять батьки, завжди дивлюсь, наскільки вони самі готові слухати. Моментами потрібно, щоб про проблеми говорила не лише я. Інколи психоневролог краще пояснить. Я лише повинна донести батькам інформацію, а вибір за ними. Головне усвідомити: чим раніше розпочнеться корекція, тим ефективніший результат»

«До кожної дитини можна знайти підхід через те, що її цікавить»

«Є базові речі у корекції логопедичних дефектів, які відомі всім фахівцям. Але потрібно дивитися, що з дитинкою можна зробити краще. Не завжди потрібно йти суто по методиці. Є індивідуальні особливості рухомості артикуляційного апарату, його будови, особливості самої дитини і її психологічного стану. Інколи потрібно просто накопичувати словник, інколи працювати зондом, хоч діти не завжди до цього готові. Лякати не потрібно… Незвично було, коли ми почали працювати з екранами. Дітям я розповідаю, що це спеціальне чарівне скло, скрізь яке дивлюсь і все бачу, що може язичок і які думки у голові дитини. Розповідаю, що це скло мені видала мені фея мови, аби я допомагала діткам. Коли беру зонд, то розповідаю, що це чарівна кулька. Зараз нею помахаємо, і я побачу, що на кінчику сидить «р». Ми чарівною паличкою собі допоможемо. Дітлахам стає цікавіше працювати, вони не лякаються»

«Мені подобається, коли даю хороший результат. Тоді і радісний настрій, і задоволення від того, що можу допомогти. Зараз дуже багато діток з аутизмом. Я не завжди їм можу допомогти – не все від мене залежить. У таких випадках якусь корекцію провести можна, але вивести в норму не вдасться. Я люблю виводити в норму: коли дитина приходить, у роті «каша» – багато звуків не вимовляє, але ти постійно з нею працюєш і все вдається. Тоді результатом всі задоволені»

«Дуже багато діток пам’ятаю… Бували різні випадки, і я це все пам’ятаю. Бо ж кожна дитина — особлива»

«Молодим батькам варто обов’язково слідкувати за розвитком своєї дитини, за формуванням мовлення, психічних процесів. Інколи чекають, що все пройде чи «переростеться». Не завжди так буває. Добре, коли батьки до розвитку малечі свідомо ставляться, вчасно звертаються до спеціалістів. Найефективнішою є корекція у віці до трьох років. Потрібно дружити з неврологом: лікар може порекомендувати, з якими проблемами до якого спеціаліста краще звернутися. Головне – не пропустити час, який біжить дуже стрімко. У п’ять років у дитини вже має бути достатній словниковий запас, вміння правильно граматично оформлювати речення, правильно вимовляти звуки, вміти розповідати та переказувати»

«Коли я навчалась, на дефектологічний факультет не приймали студентів з порушенням мовлення. Зараз чую, особливо на телебаченні, коли у людей є порушення мовлення. У багатьох випадках ці вади можна було подолати. Мені, як людині моєї професії, це «б’є по вухах», тому що корекцію можна було здійснити ще у дошкільному віці»

«У фільмі «За сімейними обставинами», де Ролан Биков створив комічний образ логопеда, є свої нюанси. Автори, мабуть, не порадилися з фахівцем. Герой не завжди робить однакові заміни, і якщо уважно слухати, то можна почути, що в одному випадку він вимовляє «д», а в іншому — не вимовляє «д». Вони там трішки напартачили»

«Молодим батькам варто обов’язково слідкувати за розвитком своєї дитини»

«Я звикла до Житомира. Це місто квітуче, тут я відчуваю себе комфортно. Тут люди, які завжди йдуть на зустріч. Місто розвивається, проте особливо я люблю стару частину міста»

Текст записала Яна Журенко
Фото: Альона Савосіна