Facebook icon Instagram icon

ВІА «Острів Добрих Надій»: «Наша філософія – філософія дії»

#Люди 11 Червень, 2017 Автор:

14+

Група з шести людей та «ведмедя» – це культурно-епатажне ВІА «Острів Добрих Надій». На сцені то нестримно веселі, то глибоко філософські, а в звичайному житті критичні та освічені. Роздуми про життя й музику фронтмена Льопича Єрмолаєва та контрабасиста Володимира Котика – ключ до розуміння образів

Володимир Котик:  

«В форматі «робота плюс хобі» виходить цікавий продукт»

«Нещодавно заповнював одну з анкет і написав, що музика – це хобі. Виділив як професійне хобі. У когось професійне рибальство, професійний біг, а у мене музика. Часто виникають думки про те, щоб займатись тільки цим, але саме в цьому форматі жанр виглядає повноцінно, по-справжньому. І якщо жертвувати чимсь, то це складно. Були професійні тури по Україні по 5-7 днів, під час яких музика ставала буденною  роботою, що досить неоднозначно сприймалось всією командою. Якщо у вільному графіку кілька разів на місяць можна налаштуватись, приємно провести вечір, добре й тобі, й глядачам. А коли це  робота, то починаєш розуміти, що ти не завжди можеш викластись на всі 100 відсотків. Прокидатися з думкою, що треба йти та творити, мати завжди гарний настрій, то виникає дисонанс. А в форматі «робота плюс хобі» виходить цікавий продукт»

«Любов до музики у мене в генах: дід грав на контрабасі, мама в дитинстві ходила в музичну школу, батько також грав. Батько вечорами читав Жванецького, ми робили якісь театральні вистави, у мами багато знайомих акторів. У мене інтелігентна сім’я: мати, батько, брати – юристи, я програміст»

«Любов до музики у мене в генах»

«Олексій (Льопич Єрмолаєв – прим. ред.) – основоположник творчості, я долучився до хлопців. На початку жанр визначався як турбошансон. Це зараз блатняк називають шансоном, а взагалі шансон – це гарна музика. І ми постійно намагаємось еволюціонувати, зростати професійно»

«Іронія, сатира, потім стьоб. Слухайте нас більше: є й гострі соціальні пісні, є багато пісень про кохання, почуття. «Французьки булочки»? Ну так, там може кохання й стьобне. Це такий завуальований «коктейль-компот». Щоб нас зрозуміти, треба багато наших пісень послухати»

«Хто наш слухач? Ну звичайно, що під живу музику більше молодь підтягується – так історично склалося. Але іноді й дорослої аудиторії багато. Коли ми на фейсбуці робимо рекламу, я кажу: «Ставте проміжок віковий від 18 до 40, не обмежуйтесь молоддю у 25 або 16 років». Моїй мамі, наприклад, дуже подобається, вона ходить на наші концерти, грали  у неї на день народження. Мама має гарний музичний смак, в музиці вона надто добре знається. І якщо б ми грали повну нісенітницю, вона б це не підтримала, а все сказала б прямо в очі»

«Щоб нас зрозуміти, треба багато наших пісень послухати»

«Все у нас цікаво: грає баян, раніше був акордеон, грає тромбон, контрабас. Самобутня музика й дуже, я б сказав, відверта. Це те, чого зараз не вистачає. Знаєте, як король й блазень: блазень може говорити про те, чого не скаже король. Ми завуальовано пробиваємо соціальні проблеми, про які не говорять відкрито»

«От насамперед «мені болить» безініціативність, коли людина вважає, що від неї нічого не залежить. Мене просто вбиває, коли людина склала весла й сидить у човні, чекаючи, що її кудись принесе. Homo soveticus з людини зробило амебу… Мене це просто вбиває!»

«Як говорить моя сестра, я інтелігент, який прикидається дикуном. Іноді бути інтелігентом тяжко»

«Мене просто вбиває, коли людина склала весла й сидить у човні, чекаючи, що її кудись принесе»

«Дуже люблю подорожувати. Намагаюся десь вирватися, щоб світ подивитись. От нещодавно були у скандинавських країнах. Там найбільше вражає відповідальність і якість. Наприклад, дорога, розмітка. Немає поняття «зробити погано». І  у нас колись таке буде! Я завжди повертаюся натхненний, вірю, що все буде. І нехай поки що у нас не так, як в Копенгагені: громадська вбиральня там схожа на музей, це елемент культури. У нас в громадських місцях… По принципу: «Ніс припудрив, труси не поміняв». Я намагаюся й сам впливати на культурний розвиток, проводжу музично-мистецький фестиваль «Голова–галоша», прагну розвивати культуру людей»

«Ми патріоти України на 100%. Наша проблема – пісні російською. Зараз розмірковуємо, як перейти в український формат. Вже йде «лагідна українізація», просто має пройти еволюційний процес, прийде молоде покоління, очиститься мовне середовище. Колись мало було україномовної інтелігенції, а зараз величезна кількість молодих людей років по 20, які дуже органічно говорять українською»

Льопич Єрмолаєв:

«Робота в команді допомагає розкрити або навіть змінити вектор думки чи емоції»

«Ми обрали найвільніший стиль. Власне і не обирали, так вийшло. Головне – це свобода і не прив’язаність до якихось стилів»

«Музична школа? Так, я туди заходив. (Сміється) Музичної освіти насправді в мене немає. У нас професійний музикант тільки баяніст Влад. Він зараз працює у філармонії за спеціальністю. Звичайно, хотілося б розширити свій музичний світогляд, це був би плюс. Але його відсутність не гальмує творчий процес. Тут головне запал, а не музичні терміни»

«Музи у мене немає, є емоційний стан. Буває, що народжується питання й починаєш над ним розмірковувати, а з цього народжуються слова. Або народжуються емоції, а під них підбираються слова, образи, історія і все інше. Виколупати зачіпку краще, звичайно, наодинці, а от вже потім робота в команді допомагає розкрити або навіть змінити вектор думки чи емоції»

«Енергетика заправляється емоцією, а під це підвантажується зміст, який не до всіх доходить. Більшість зупиняється на енергетично-емоційному сприйнятті, в сенс не занурюються. Але є й ті, хто намагається зрозуміти глибинність, про що саме йде мова. Коли людина ходить по маршруту «дім-робота-дім-робота», виникає одновекторне  сприйняття. Енергетика нашої творчості покликана попасти в таку людину і розбити її «коробочку» світосприйняття, зарядити її енергією для подальших кількох кроків від стереотипів та законсервованості»

«В наших піснях те, що ми спостерігаємо і від чого робимо висновки. В основному це філософія дії: не сидіти й не скиглити, а щось робити»

«В наших піснях філософія дії: не сидіти й не скиглити, а щось робити»

«У нас є пісня «Свято життя». Вона про те, як люди пропадають в інтернеті, «зависають» і припиняють діяти. І ця пісня – протест проти деградації, відсутності живого спілкування. Є пісня про таблетки, про те як пропагується фармацевтична промисловість, пігулки, а не лікування.  Наші пісні тільки з першого погляду можуть здаватись поверховими по змісту. Звичайно ж є й пісні ”пєлкі”, під які просто йдеш в рознос і відбувається своєрідний катарсис»

«Старість – це стан душі, вона приходить, коли людина припиняє розвиток, перестає думати й діяти. Це не залежить від віку, є й молоді люди, які вже не мають потенціалу для дій. А є люди, яким далеко за 50, а ти розумієш, що вони дають тобі фору по розвитку, інтересам, зацікавленості і любові до життя»

«В професійній музичній діяльності більше комерції, ніж творчості. Тобі говорять що і коли треба робити, губиться творча думка, вбивається самобутність. Хотілося б, щоб музика приносила фінансовий результат, але не хочеться, щоб хтось зверху тобі вказував що і як робити. Тури ми собі організовуємо самі. Взяли вихідні на роботі й поїхали. Зимою запрошують на концерти, влітку – на фестивалі. От зараз «Файне місто», чекаємо ще підтвердження декількох запрошень»

«Творчість – сестра свободи»

«Старість – це стан душі, вона приходить, коли людина припиняє розвиток»

«Приколів всіляких під час концертів дуже багато. Найяскравіший був на фестивалі «Стара фортеця», де ми грали у сценічних прикидах під тематику фесту. Тут на сцену піднявся один надзвичайно епатажний глядач у вигляді барабанщика: у футболці збірної Франції, окуляри схожі. Він стукав у свій барабан з пап’є-маше, й так надто старанно, що заважав грати. Гітарист Сашко Патлатий попросив техніка забрати «зайвого» барабанщика, ну, він і допоміг. Все це відбувалось під час виконування однієї з пісень. Тільки от почали стягувати зі сцени не псевдобарабанщика, а нашого. Це було смішно!»

«Як я відпочиваю? Та ніяк не відпочиваю» (Сміється)

«Це не просто Житомир, це батьківщина космонавтики, як мінімум»

«Житомир для нас став рідним. Раніше куди не приїдеш,  всі говорять, що отстойне місто. А тепер я поначитувався, подізнавався й знаю, що це круте місто з багатою історією. І не таке вже й просте, як хтось думає! Це не просто Житомир, це батьківщина космонавтики, як мінімум. Я бачу тільки розвиток, тільки лохи думають, що тут погано»

«Треба кочегарити день у день, працювати, й усього можна добитися!»

Фото: Ірина Парфенюк, з архіву ВІА «Острів Добрих Надій»
Текст записала: Оксана Давиденко

14+

Вас це може зацікавити