Facebook icon Instagram icon

Вікторія Пасічник: «Редактор – це універсальний солдат, який може все»

#Люди 4 Квітень, 2020 Автор:

0

Як поводить себе людина, котра лишилась без роботи? Ну, страждає, ну, йде шукати нову роботу, при чому бажано спочатку зайти на «біржу» – там допоможуть. Не ваш сценарій? Так, і в цій розповіді такого не буде. Наша героїня Вікторія Пасічник зорганізувала свій сценарій: взяла 60% власних заощаджень, знайшла інвестора, який доклав ще 40%, і запустила успішний он-лайн проєкт – сайт «Ukrainky.com». Про життя як воно є, про сайт і про карантин від невиправної оптимістки з великим серцем Вікторії Пасічник для Zhytomyr.Travel

«Ми онлайн-журнал з великою і дуже відданою жіночою спільнотою у фейсбуці. Жартую, що заснувала його з суто егоїстичних причин – хотілося читати те, що цікаво мені самій та моїм подругам. Хотілося нового, корисного, іронічно-живого, а не рафіновано-глянцево-солодкого. Ми так себе й позиціюємо: журнал для реальних, а не вигаданих «глянцем» жінок. Я мала досвід роботи саме в «глянці». Пропрацювала 13 років в журналі «Наталі», з них останні сім – на посаді заступника головного редактора. Мала необхідну базу – від авторів до рекламодавців, вдалий час – три роки тому «Наталі» змінював власника, і потрібно було шукати роботу. І я знайшла. У себе самої: створила онлайн-журнал «Українки» – «Ukrainky.com», журнал про потреби й інтереси кожної з нас»

«три роки тому «Наталі» змінював власника, і потрібно було шукати роботу. І я знайшла. У себе самої»

«В дитинстві я була велика мрійниця. Засинала й мріяла, гуляла й мріяла. Напевно тому, що не мала жодних обмежень і бачила, як всі мої мрії збувалися: від німецьких ляльок до велосипеда «Орлятко». Росла у великій, дружній, патріархальній в хорошому сенсі і заможній сім’ї. Дідусь і двоюрідна бабуся були в радянські часи високими начальниками, і нас, онуків, дуже балували. В їхньому домі ніколи не зачинялися двері: міг зайти кожен за сіллю, за порадою, за пенсією – в них поштарі залишали гроші, знаючи, що тут надійно, як в банку. На свята за столом збиралося 15-20 людей. Ніколи не купували по одному сервізу, а по два, щоб всім вистачило посуду. І це суто сім’я: дві бабусі, дідусь, мої батьки, три дядьки і їхні дружини і ми, діти. Напевно, ці сімейні зібрання – святкові застілля, виїзди на дачу, літні вивози нас, дітей, на Азовське море, де жив один з дядьків, літні посиденьки у дворі під акордеонну гру діда – й закарбувалися найбільше. І виробили установку: родина – це дуже-дуже важливо, я в цьому сенсі старомодна»

«Якщо говорити про інтерв’ю чи ділову зустріч з «зірковими» гостями, то з професійної точки зору ти завжди маєш бути підготовленою заздалегідь: знати біографію, тему розмови, елементарно – історію компанії чи, умовно, назву останнього музичного диска. Якщо говорити з людської точки зору, маєш зберігати гідність й вихованість навіть при найневихованіших «зірках», а таких, на жаль, немало. Колись порахувала, що зробила понад 70 інтерв’ю, – є про що розказати. Не мала ексцесів, навпаки, вдавалося «розговорити» й здобути прихильність навіть дуже вередливих й закритих людей. Проте це виключно завдяки силі волі та розумінню, що я «при виконанні», що маю зробити якісне інтерв’ю, що не маю права скомпрометувати журнал, який представляю. Селебріті нічим не особливі, вони такі ж люди, як ми. Особливими їх ми самі й робимо своєю надмірною увагою. Особливі лише таланти й генії, а я таких зустрічала не більше десятка»

«Досвід роботи в «Наталі» навчив фактично усьому в редакторській справі: від редагування текстів до розробки темплейту (прим. ред. – шаблон, зразок) верстки, від підготовки 140 сторінок журналу за півтора тижня (бувало й таке) до роздягання догола зіркових чоловіків для ювілейного спецпроєкта, від вміння розрахувати бюджет видання до виступів на телебаченні у прямому ефірі, від формування команди до нарахування гонорарів. Це були 13 років неймовірної школи, без якої не було б мене теперішньої»

«Редактор – це універсальний солдат, який може все: і текст написати, і видавничим процесом керувати»

«Карантин кардинально не змінив моє життя: я працюю з онлайн-проектами, а вони не залежать від зовнішніх обмежень»

«Карантин кардинально не змінив моє життя: я працюю з онлайн-проектами, а вони не залежать від зовнішніх обмежень. Зараз тим паче всі переходять онлайн, і обсяг роботи не зменшився. Просто призупинились чи відклалися терміни здачі, і є люфт: можна не квапитись і не сидіти до ночі, як завжди. Плюс звільнився час від скасованих зустрічей і подій – нарешті можна підтягнути хвости, навести лад в робочих теках і вдома в шафі»

«Зараз ми всі проходимо певні уроки. Проте, я б назвала уроком не самоізоляцію, а саму ситуацію з вірусом. Нещодавно донька показала мені ролик, який зараз «ходить» в Інстаграмі. Здається, він італійський, і в ньому просто чоловічий голос говорить від імені вірусу про причини, з яких він звалився на нашу голову. Довго переказувати цей монолог – краще «загуглити», і хоч він дещо пафосний та постановний, там справді йдеться про урок, який людство отримало за свої гріхи останнього півстоліття: байдужість одне до одного, до природи, до простих людських радощів, про які зараз раптом з переляку всі згадали. Це взагалі хороший лакмус на все: хто ти, хто поруч, з ким і чим живеш щодня, чого в метушні давно не помічаєш»

«Я під час карантину весь час зайнята поки що, слава Богу. Навпаки дивуюся порадам про те, як себе розрадити чи змусити щось робити. Мені здається, що дорослі розумні люди завжди мають чим себе зайняти – книжку прочитати хоча б, зайвий раз зателефонувати мамі, наліпити вареників врешті решт, а потім покачати прес. Скажу чесно, в мене в «Збережених» вже рік висить посилання на документальні фільми з історії і з мистецтва. Коли оголосили карантин, подумала: «Нарешті я їх перегляну». Минає другий тиждень, а я так і не знайшла час. Ну, маю ще майже місяць в запасі!»

«У нас в Україні дивний стан постійного очікування, що хтось ощасливить: влада, чоловік, батьки, щасливий випадок або що щастя саме от-от прийде, треба почекати. Як на мене, якщо ти здоровий й твої діти, батьки здорові, якщо маєш до кого подзвонити, маєш дах над головою, не вмираєш з голоду, то ти вже щасливий. А решта – приємні бонуси. І карантин якраз усім це нагадав»

«У нас багато соціальних проблем, але найбільш мене турбують старенькі люди, в яких мізерна пенсія. Багато з них залишилися на старості літ самотні. Ми їх майже не помічаємо в звичайному житті, не думаємо, як можна прожити на пенсію у дві-три тисячі гривень. Як на мене, це дике приниження злиднями на старості років. Зараз всі раптом про старих згадали – це дуже похвально, але хочеться, щоб їм допомагали просто так, незалежно від карантину. Їм продуктові набори потрібні не лише зараз, щоб вони не виходили з дому. Вони заслужили нормальне харчування, турботу, гідний сервіс щодня. У Києві є фонд «Життєлюб», який стареньким допомагав і раніше. Ми на сайті і у фб часто повідомляємо про їхні ініціативи, хто може підтримує матеріально, наша редакторка, відповідальна за сегмент з культури, волонтерила на роздачі безкоштовних обідів фонду. Всі старенькими будемо, дай Боже»

«Я люблю різний відпочинок. Залежить від мого стану. Інколи хочеться просто тиші»

«Я люблю різний відпочинок. Залежить від мого стану. Інколи хочеться просто тиші, побути без людей, коли є перенасичення зустрічами, спілкуванням, подіями. Тоді треба просто помовчати якийсь час. Але при цьому я люблю приймати гостей, люблю у вихідні просто ходити пішки центром міста. У нас навіть є три варіанти маршруту, так годинки на три. Звичайно люблю подорожувати, але здебільшого всі виїзди за кордон – відрядження, завдяки яким побувала вже в чверть сотні країн. Якраз перед карантином повернулася зі Стамбула, де дуже вразив палац Топкапи й підземне водосховище. Вірю, що влітку у всіх нас буде можливість знову поїхати за кордон»

«Житомир асоціюється у мене з дорогою додому. Через Житомир йде траса на Львів, звідки я родом, де досі живе частина родини, друзі дитинства. Поки там жила мама, їздила машиною через Житомир дуже часто. Одна з SMM-ниць «Ukrainky.com» з Житомирської області, тож і у нас з Житомирщиною є зв’язок»

Фото з особистого архіву В. Пасічник

0

Вас це може зацікавити