Facebook icon Instagram icon

Вікторія Сенкевич: «Якщо людина хоче чогось досягти в житті, потрібно працювати»

#Люди 11 Червень, 2019 Автор:

1+

Часом, щоб віднайти душевну гармонію, нам потрібно почути від когось тепле слово чи пораду. Іноді поруч є близькі люди; буває, що такою людиною стає психолог, який допомагає вирішити проблеми. Вікторія Сенкевич – обласний позаштатний медичний психолог департаменту охорони здоров’я та психолог центру СНІД. В минулому – учасниця команди КВН «Дівчата з Житомира», двічі чемпіонка Асоціації «КВН України» в складі різних команд впродовж усього життя несе в собі позитив та щедро ділиться ним з іншими

«У мене лікарська династія: мої дідусь та бабуся були психотерапевтами, батьки теж були лікарями. Тому лікарська спеціальність – це те до чого мене мотивували з дитинства. Спочатку я хотіла поступити в університет ім. Т. Шевченка, але там був просто шалений конкурс і попасти туди було складно. Я пройшла, але через родинні обставини вирішила залишитися у Житомирі й у 1992 році поступила в Житомирський державний університет ім. І. Франка на спеціальність «Біологія і хімія». Потім я прийняла одне з наріжних рішень у моєму житті – здобути другу вищу освіту спеціальності «Психологія». Вчителькою я себе ніколи не бачила, тому намагалася знайти себе в медицині. І тому з 1997 по 2000 роки я працювала у Житомирському обласному наркологічному диспансері»

«Найбільше з студентських років мені подобалися ігри КВН… Навчатися мені було нудно. Саме тоді відбулися політична, економічна кризи, але на фоні цієї розрухи студенти все одно намагалися розважатися. Гумористичного контенту тоді було дуже мало, тому КВН був тією формою, яка дозволяла молоді заявити про себе та розкривати ті приховані речі, які були властиві пострадянському суспільству»

«КВН – це був виклик, це було сміливо, це було агресивно. Я ходила на всі вузівські фестивалі та ігри КВН. І побачила, що серед команд не було команди біофаку, тому ми разам із однокурсниками виправили це. І з того часу в нас почалася активна боротьба за першість. Така форма дозвілля була досить інтелектуальною, бо кожну деталь виступу потрібно було добре продумати та підготувати»

«Зараз є люди з творчим потенціалом, які просто пишуть тексти на замовлення. Ми ж самі створювали свої матеріали, ми були самі собі режисерами, авторами та акторами. В цьому й була «фішка»: на сцені мали бути не професіонали, а звичайні студенти, які хотіли себе проявити. Пізніше мене запросили до збірній команди університету «Віртуози Житомира». У цій команді виступали вже титуловані гравці. Наприклад, я була дуже вражена, коли вперше побачила на сцені Марину Поплавську. Вона була для мене зіркою, і я навіть не могла уявити, що пізніше ми з нею будемо подругами»

«Перші наші серйозні виступи почалися 1997 року. Ми поїхали в Сочі й брали участь у вищій лізі КВН, яка була організована творчим об’єднанням «АМіК». У тому ж році ми поїхали до Юрмали, де проводився музичний фестиваль «Голосящий КиВиН». На той час було лише три нагороди, які можна було вибороти. І хоч ми були наймолодшою командою, все ж нам вдалося завоювати нагороду «Малый КиВиН в тёмном»

«Перші наші серйозні виступи почалися 1997 року»

«Пізніше була створена команда КВН «Дівчата з Житомира». У ті часи наша команда виступала на одній сцені з «Уральськими пельменями», «Новими армянами» та багатьма іншими відомими командами. Я й досі підтримую зв’язок із багатьма гравцями тих команд, час від часу телефоную їм та пишу»

«Сьогодні будь-який виступ – це титанічна робота. Окрім того, що потрібно включатися творчо, треба ще й працювати над кожною секундою виступу, щоб не підвести колектив. Виступ – велика відповідальність, оскільки від твоєї репліки, артистизму залежить робота всіх учасників. Для того, щоб команда працювала, як злагоджений механізм, потрібно дуже багато років. І щоб досягти успіху потрібно поєднувати творчість із наполегливою працею»

«Цікаво дивитися на проекти в яких беруть участь мої знайомі. Ми з ними рідко зустрічаємось, але я їх можу побачити на екрані телевізора»

«У ті часи КВН відкривав нові шляхи та можливості для молоді, але з часом змінилися умови політичні, економічні та й багато команд почали розпадатися. З 2000 року я працюю по спеціальності, психологом, в медичному центрі у відділенні для профілактики та боротьби з ВІЛ і СНІД-інфекціями. І коли є робота з відповідним графіком, то її потрібно якось поєднувати з виїздами КВН. Для цього я підлаштовувала свої відпустки так, щоб можна було поїхати на гру. Тоді я зрозуміла важливе правило: якщо людина хоче чогось досягти в житті, потрібно працювати – легко нічого і нікому не дається»

«Коли я лише починала працювати у центрі боротьби зі СНІДом, то мені дуже подобалося, що зі мною радяться. Наприклад, коли ми з друзями зустрічалися, вони часто розпитувати мене про роботу. Так безневинна розмова перетворювалась на профілактичний захід. Я розповідала про ті ризики, які є, наголошувала на тому, що потрібно зробити, навіть радила деяким людям, щоб вони обстежилися»

«Як і у кожній роботі, в моїй є багато специфіки. Головне для психолога – це зберегти свою нейтральність, толерантність та не приймати все близько до душі. З часом на будь-якій роботі може бути емоційне вигорання, і щоб такого не було, потрібно робити якісь розвантаження: відпочивати, перемикати увагу та зосереджуватися на позитиві. Іноді доводиться ігнорувати свої бажання, настрій та концентруватися на роботі – треба бути гуманним і допомагати тим, хто цього потребує»

«Левову частину часу потрібно приділяти родині. Сім’я тримається на певних ритуалах, традиціях, які об’єднують усіх та зближують, тому всі релігійні та державні свята потрібно відзначати в родинному колі, щоб зберегти цінність родинних зв’язків»

«Навіть якщо у вас виникають труднощі чи негаразди, намагайтесь відшукати щось хороше, і тоді у вашому житті не буде місця для проблем»

«Навіть якщо у вас виникають труднощі чи негаразди, намагайтесь відшукати щось хороше»

«Мені подобається подорожувати, а ще люблю прогулянки містом. Люблю наш житомирський бульвар та кав’ярні, які створюють певний затишок… Я дуже багато років ходжу через Михайлівську, і мені приємно бачити, як колись непоказна вулиця ожила, а на ній вирує дух Житомира»

Тест: Олег Полонський
Фото: Анастасія Липова

1+

Вас це може зацікавити