Прогулянки містом зараз не на часі, проте віртуальні подорожі ніхто не відміняв. Пропонуємо «прогулятись» разом з житомирською гідесою Ладою Софроновою і послухати її розповідь …
Житомир у всі часи був багатонаціональним містом. Він завжди приваблював людей своєю зеленню, кліматом та вдалим географічним розташуванням. Про красу поліського міста писали відомі письменники: Ігнацій Крашевський, Володимир Короленко, Шолом Алейхем. Славетна історія міста, доброзичливі та талановиті мешканці – те, що творило візитівку Житомира у всі часи. Співіснування різних культур у місті у різні часи додавало йому шарму. Дехто навіть віднайшов у Житомирі власну самобутну мову. Колись давно це помітив Леонід Карум, родич Михайла Булгакова, який юнацькі роки провів в нашому місті. Житомир зберігає безліч яскравих легенд та правдивих історій. Якби не кількість пережитих військових подій, то у нас би, напевно, збереглось багато архітектурних пам’яток. Але навіть та невелика кількість старовинних споруд, яка є зараз, може стати основою для цікавої та захопливої розповіді. Місто завжди знаходилось на межі політичних інтересів та важливих торговельних шляхів, а в історичному центрі у безпосередній близькості розташувались величні релігійні споруди.
Житомир у всі часи був багатонаціональним містом
На їхню долю випали складні випробування, проте дивним чином вони залишилися майже непошкодженими навіть після Другої світової війни. Гості міста називають Житомир «містом церков», бо у самому центрі, неподалік один від одного, розташовані й православний храм – Хрестовоздвиженська церква, і найстаріший в Україні католицький храм – костел св. Софії.
Неподалік від одного з найбільших в Україні православного Свято-Преображенського собору розташована єврейська синагога.
А буквально у п’яти хвилинах ходи від Свято-Михайлівського собору ми побачимо католицький костел св. Йоана з Дуклі.
Всі храмові споруди створювалися не один рік, але у роботі над їх зведенням завжди брали участь найкращі професіонали
Всі храмові споруди створювалися не один рік, але у роботі над їх зведенням завжди брали участь найкращі професіонали – люди, безмежно віддані своїй справі. Наприклад, до створення проєкту Спасо-Преображенського кафедрального собору були залучені академік архітектури Карл Карлович Рахау, професор архітектури Ернест Іванович Жибер та відомий петербурзький архітектор Шаламов. Хрестовоздвиженський храм проєктував член-кореспондент Петербурзької спілки архітекторів, професор архітектури, Адам-Арнольд Карлович Енш. Колись на місті храму стояла дерев’яна Троїцька церква, ймовірно збудована ще до XVIIІ ст. За часів сталінського правління Хрестовоздвиженський храм звичайно закрили, а священника, що правив службу, заарештували. Під час Другої світової війни й нацистської окупації храм діяв два роки, проте після війни в ньому були облаштовані й взуттєва база, й галантерейний склад, а пізніше – частина експозиції краєзнавчого музею відділ природи. Тільки з 2012 року храм знову почали використовувати за призначенням.
Реальна історія будівництва Михайлівського собору повчальна й трохи сумна. Багато житомирян знають, що понад десять років під постійним наглядом житомирського купця Михайла Федоровича Хаботіна велися роботи, пов’язані з будівництвом церкви. Кошти, які він витратив на спорудження храму, перевищували міський бюджет.
Реальна історія будівництва Михайлівського собору повчальна й трохи сумна
У 1856 році збудований храм освятили, але невдовзі меценат помер з почуттям виконаної справи. Сучасники прагнуть відновити красу храму: впродовж декількох років група художників на чолі з Денисом Білянським працювала над створенням нових фресок музейної якості, у які вкладається потужний філософський зміст.
Житомир – дивне місто, історія якого виписана заплутаними людськими долями, сплетінням відданості і зради, кохання і помсти. І таких розповідей про долю відомих і не дуже житомирян багато. Їх знають ті, хто любить Житомир. А ви знаєте місто, у якому живете? Впевнені, після самоізоляції ви подивитесь на красу нашого міста зовсім іншими очима – з ще більшою любов’ю і вдячністю.
Текст: Лада Софронова
Записала: Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька