Facebook icon Instagram icon

Запрошуємо на маленький ювілей: «Retro21» виповнюється два роки

#Люди 7 Лютий, 2017 Автор:

21+

Курт Кобейн говорив: «Все можна пережити, якщо підібрати потрібну пісню». Ті, кому вдається це зробити, стають відомими і популярними. «Retro21» – молодий житомирський гурт, який досить успішно шукає «потрібну пісню» вже майже два роки та дедалі частіше виступає за межами Житомира. Вони справляють дивовижне враження. Чому? Можливо, тому що всі різні. А може тому, що коли вони грають, виникає відчуття заглибленості у себе. А може тому, що їх музика – це те, що проливається з глибини душі. І саме це робить їх не схожими на інших.

Олег Павлюк: «Хочеться зробити максимально крутий концерт в рамках Житомира… Напридумувати, щоб це було надзвичайно якось»

Музику робимо всі разом, імпровізуємо

«Музику робимо всі разом, імпровізуємо. Буває таке, що все легко виходить. А буває, що начебто все класно, все нормально, а не те, ну не те… Ми можемо почути стару мелодію і зробити свої обробки. Більше до сучасного. Додати якихось своїх приколів, примочок»

«От скільки музикантів в Житомирі, ми ні до кого не ставимось, як до конкурентів. З усіма спілкуємось нормально, знаходимо спільну мову. Дружимо і вважаємо себе колегами та друзями, спілкуємось, ділимося досвідом»


«Разом ми майже два роки. Буде концерт на день народження групи. Хочеться зробити максимально крутий концерт в рамках Житомира, придумати нове, здивувати. І в музичному сенсі, і не тільки. Напридумувати, щоб це було надзвичайно якось»

«Поки арт-директора у нас немає. Потрібна  людина, яка буде в змозі просувати нас, організовувати концерти, знаходити потрібних людей. Хай це буде й молода людина, без питань! Важливо як саме працювати. Головне – результат!»

Важливо як саме працювати. Головне – результат!

«Немає у нас фанаток чи палких прихильниць. До цього ще далеко, на все свій час. У нас є слухачі і слухачки. Нас же на сцені бачать як виконавців, а як людей же нас не знають»

Євген Трофименко: «Не думаю, що якби ми називались «Третя ріка» чи «Озеро», це нам би допомагало»

Можна і треба намагатися показати якісний український продукт

«Ми з житомирськими групами грали на фестивалях. З «А-generation», «Разом ліпше», «Остров добрых надежд». У кожного своя специфіка, свій стиль, свій слухач»

«У нас старі інструменти. Джамбе, кахон, гітара не акустична – western, а класична, з нейлоновими струнами, вона дає більш м’яке звучання. Це на любителя, але мене це більше приваблює»

«Може назва у нас і не така іміджева, але нам це не заважає. Не думаю, що якби ми називались «Третя ріка» чи «Озеро», це нам би допомагало. Тексти в основному наш вокаліст Саша пише,  українською. І робили ми це ще до того, як всі почали говорити про потребу в україномовних піснях. Можна і треба намагатися показати якісний український продукт»


«Хотіли попасти на Х-фактор, але запізнились на кастинг. Я думаю, що це був би для нас досвід. Ми зараз всі розвиваємось як колектив, звучання формується. Думаю, що кращий результат ми покажемо в наступному році»

Головне – не втратити родзинку

«Головне – не втратити родзинку. Коли люди виходять на певний рівень, їм говорять: «Тут у приспіві  те, а там те грати треба». А у нас така родзинка: певний «зсув» інструментів, роковий вокал і те, що ми все робимо з душею. Ми проживаємо те, що робимо»

Олександр Календа: «Фронтмен, вокаліст… Яка різниця? Це хтось придумує, не музиканти».


«Я пишу про те, що в мені зараз. От є такий настрій – є «Сонце». Вичавлювати з себе не можу, бо це вже не творчість, я роблю це за покликом. Для мне це в першу чергу душевний стан, а не робота»

«Я з тих, хто завжди хоче щось нове. Нас цінують за драйв, позитивну енергетику. Я спілкуюсь з глядачами, намагаюсь зарядити їх позитивом і відчуваю зворотній зв’язок, віддачу, яка мене заряджає. Якби цього не було, можливо нічого б і не виходило»

Наші пріоритети – любов, добро і повага

«Ми намагаємось передати слухачам своє розуміння глибоких речей, таких як любов, добро і повага. Бо ми так живемо, це наші пріоритети – любов, добро і повага, вони можуть робити світ конструктивним»

 Буває, що батьки своїми мріями дітей ламають, а у нас не так

Я дуже вдячний мамі за все, що маю. Це вона мене водила на танці, музику. Я тоді собі таку штуку видумав: якби не було музики, не було б танців. От такий я собі філософський вибір влаштував.
І мама за мене дуже рада, бо я втілив її мрію. Буває, що батьки своїми мріями дітей ламають, а у нас не так. Певно, це така вдача…В дитинстві вона мене чомусь вчила, а зараз я її можу навчити. І сприймається це цілком нормально, ніхто мені не каже: «Чого це ти мене вчиш?» Вона розуміє, що я хочу якнайкраще»

Леонід Предаченко: «Для мене все цікаве, все нове, все свіже. Мені цікаво пізнавати світ»


«Я граю на іспанському народному інструменті, який називається кахон. Перший свій кахон я виграв у закладі: заклався з товаришем, що зварю яйця у мікрохвильовці. Зварив, і товариш мусив віддавати мені кахон»

Амбіції – це і є мета

«Амбіції – це і є мета. Спочатку у мене не було мети, були просто нові люди, які прийшли на прямий ефір. Вони запропонували мені поджемити (просто пограти фрівольно), я пограв. Так і почалося»

«Досвід мене навчив, що іноді треба любити процес, а не результат. Треба любити сам двіж, відчуття невідомого попереду. Це і є відчуття свободи»

«Коли граємо на публіку, мене найбільш вражають не ті концерти, на які прийшла певна кількість людей або грандіозне місце, де ми граємо. Мені подобаються концерти, де мене прокачало, де я розкрився. Це від різних речей залежить: від мого настрою, від настрою колективу, від розташування зірок. Я цим не керую. І тому я весь час шукаю це, прихожу на концерти і знову граю»

«Зернятко, яке має прорости, проросте скрізь бетон. У кожного своя доля, свій коридор. Для мене все цікаве, все нове, все свіже. Мені цікаво пізнавати світ»

Фото: Ірина Парфенюк
Записала: Оксана Давиденко

21+

Вас це може зацікавити